загрузка...

3.10. Критерії ефективності й безпечності лікарської терапії при лікуванні захворювань опорно-рухової системи

Оскільки при застосуванні протизапальних засобів є ризик виникнення НПЗП-гастродуоденопатій, хворі мають бути попереджені про симптоми ураження шлунково-кишкового тракту. Кожні 2-3 тижні доцільно проводити клінічний аналіз крові (особливо при призначенні похідних піразолону і піразолідину), а кожні 1-3 місяці слід проводити аналіз калу на приховану кров. По можливості, періодично проводити фіброгастродуоденоскопію, бо НПЗП мають знеболюючий ефект і утворення виразок може бути без вираженої клінічної картини.

Ректальні свічки з НПВС доцільно використовувати у хворих, що перенесли операції на верхніх відділах шлунково-кишкового тракту, і у пацієнтів, котрі одночасно одержують декілька лікарських засобів. Вони не повинні застосовуватися при запаленні прямої кишки або анусу і після недавно перенесених аноректальних кровотеч.

Необхідно стежити за появою набряків, вимірювати артеріальний тиск, особливо у хворих на артеріальну гіпертензію. Один раз в 3 тижні проводити клінічний аналіз сечі. Кожні 1-3 місяці необхідно визначати рівень креатиніну сироватки і розраховувати його кліренс.

При тривалому призначенні НПЗП необхідно своєчасно виявляти клінічні ознаки ураження печінки. Кожні 1-3 місяці слід контролювати функцію печінки, визначати активність трансаміназ.

Для кожного хворого слід підбирати найефективішний препарат з найкращою переносимістю. Причому, це може бути будь-який НПЗП, але як протизапальний необхідно призначати препарат з однієї хімічної групи. Чутливість хворих до НПЗП навіть однієї хімічної групи може варіювати в широких межах, тому неефективність одного з препаратів ще не говорить про неефективність групи в цілому.

При використанні НПЗП в ревматології, особливо при заміні одного препарату іншим, необхідно враховувати, що розвиток протизапального ефекту відстає за часом від анальгезуючого. Останній виявляється в перші години, тоді як протизапальний – через 10-14 днів регулярного прийому, а при призначенні напроксену або оксикамів ще пізніше – на 2-4 тижні.

Будь-який новий для даного хворого препарат необхідно призначати спочатку в найменшій дозі. При хорошій переносимості через 2-3 дні добову дозу підвищують. Терапевтичні дози НПЗП знаходяться в широкому діапазоні, причому останніми роками намітилася тенденція до збільшення разових і добових доз препаратів, що характеризуються найкращою переносимістю (напроксен, ібупрофен), при збереженні обмежень на максимальні дози аспірину, індометацину, фенілбутазону, піроксикаму. У деяких хворих лікувальний ефект досягається лише при використанні дуже високих доз НПЗП.

При тривалому курсовому призначенні НПЗП приймають після їди. Але для здобуття швидкого анальгезуючого або жарознижуючого ефекту переважно призначють їх за 30 хвилин до або через 2 години після їди, запиваючи 1/2-1 склянкою води. Після прийому протягом 15 хвилин бажано не лягати з метою профілактики розвитку езофагіту.

Момент прийому НПВС може визначатися також часом максимальної вираженості симптомів захворювання (біль, скутість в суглобах), тобто з врахуванням хронофармакології препаратів.

При цьому можна відходити від загальноприйнятих схем (2-3 рази в день) і призначати НПЗП у будь-який час доби, що нерідко дозволяє досягнути більшого лікувального ефекту при меншій добовій дозі.

При вираженій ранковій скутості доцільний як можна раніший (відразу після пробудження) прийом НПЗП, що швидко всмоктуються, або призначення препаратів, що тривало діють, на ніч. Найбільшою швидкістю всмоктування в шлунковокишковому тракті і, отже, швидшим настанням ефекту володіють напроксен-натрій, диклофенак-калій, водорозчинний ("шипучий") аспірин, кетопрофен. Одночасне вживання двох або більш НПЗП не доцільне, бо ефективність таких комбінацій об'єктивно не доведена; у ряді подібних випадків наголошується зниження концентрації препаратів у крові (наприклад, аспірин знижує концентрацію індометацину, диклофенаку, ібупрофену, напроксену, піроксикаму), що веде до послаблення ефекту; зростає небезпека розвитку небажаних реакцій. Виключенням є можливість вживання парацетамолу у поєднанні з яким-небудь іншим НПЗП для посилення анальгезуючого ефекту. У деяких хворих два НПЗП можуть призначатися в різний час доби, наприклад, той, що швидко всмоктується – вранці і вдень, а тривалої дії– увечері.

Тяжкість перебігу суглобової патології і оцінку ефективності лікування визначають за опитувальниками, оцінюють біль при ходьбі, обсяг рухів, больовий, суглобовий і запальний індекси у балах у спокої, при пальпації і при русі, визначають об'єм суглоба (у сантиметрах), якість життя (EuroQol-5D) за опитувальником, при цьому враховується наявність труднощів у повсякденному житті (біль після проходження певної дистанції, біль і дискомфорт при вставанні з положення сидячи, посилення болю у положенні стоячи протягом 30 хв). Проводиться аналіз візуальної шкали болю та ранкової скутості, збільшення максимальної дистанції, яку хворі могли пройти, не відчуваючи болю.

Оцінюються позитивні зміни у повсякденному житті пацієнта: покращення ходіння по східцях вгору та вниз, складання предметів на нижню полицю шафи, стоячи на колінах, ходьба по нерівній дорозі, покращення настрою, зменшення занепокоєності та депресії.

Тому критеріями ефективності та очікуваними результатами лікування згідно Протоколів МОЗ України при лікуванні РА є нормалізація або зменшення виразності клінічних синдромів, нормалізація лабораторних параметрів активності захворювання (ШОЕ, СРБ, білкові фракції, імуноглобуліни) й уповільнення рентгенологічного прогресування хвороби.

Коли ранкова скутість не перевищує 15 хв., відсутня слабкість і біль у суглобах у спокої, при пальпації або рухах, немає припухлості м'яких тканин навколо суглобів або сухожильних піхв, ШОЕ менше 30мм/год у жінок або 20 мм/год у чоловіків, говорять про клінічну ремісію РА.

При наявності симптомів активного васкуліту, перикардиту, плевриту, міозиту, також неза'ясованої втрати ваги і лихоманки, слід вважати, що клінічної ремісії РА не добилися.

<< | >>
Источник: В. П. Черних, І. А. Зупанця, І.Г.Купновицької. КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ. Підручник для студентів фармацевтичних факультетів Міністерство охорони здоров’я України Івано-Франківський національний медичний університет2013. 2013

Еще по теме 3.10. Критерії ефективності й безпечності лікарської терапії при лікуванні захворювань опорно-рухової системи:

  1. 4.11. Критерії ефективності та безпечності лікарської терапії в пульмонології
  2. 10.7. Критерії ефективності та безпечності лікарської терапії в імуноалергології
  3. 7.11. Критерії ефективності та безпеки лікарської терапії в гематології
  4. Критерії ефективності та безпечності медикаментозної терапії в кардіології
  5. 9.9. Критерії ефективності та безпеки лікарської терапії в ендокринології
  6. 8.8. Критерії ефективності та безпечності фармакотерапії гематологічних захворювань
  7. 3.9. Сучасні спеціальні лікарські форми для лікування захворювань опорно-рухової системи
  8. 3.3. Підходи до медикаментозного лікування захворювань опорно-рухової системи лікування
  9. 1.4. Види лікарської терапії. Вступ до клінічної фармакології. Клінічні аспекти фармакокінетики й фармакодинаміки. Впливи на фармакодинамічний ефект. Контроль ефективності лікарських препаратів.
  10. Критерії ефективності терапії безрецептурними лікарськими препаратами для усунення і профілактики вітамінної недостатності
  11. 3.11. Принципи фармацевтичної опіки хворих з патологією опорно-рухової системи, котрі одержують ЛП за призначенням лікаря
  12. Методами дослідження ефективності й безпечності лікування є: