загрузка...

4.10. Сучасні спеціальні лікарські форми в пульмонології

Найефективнішим і найбільш фізіологічним методом введення ліків при захворюваннях легень є інгаляційний. Основними перевагами цього методу є: швидкий початок дії препарату при «цільовому» введенні ЛС в дихальні шляхи при інгаляції і його висока ефективність; невисока доза ЛС, дія тільки в системі органів дихання; менший ризик розвитку побічних ефектів в порівнянні з таблетованими або ін’єкційними препаратами (висока безпечність); можливе проведення інгаляцій як в домашніх умовах, так і під час поїздок; в інгаляціях використовують всі фармакологічні групи препаратів, якими лікують хворих на легеневу патологію.

Інгаляційними препаратами є:

1. Неселективні β –агоністи короткої дії: орципреналін (астомпент)

2. β2-агоністи короткої дії: сальбутамол (вентолін, саламол-еко легке дихання, асталін, вентілор, сальбутамол); фенотерол (беровент, беротек).

3. β2-агоністи пролонгованої дії: сальметерол (сальметер, серевент, серобід); формотерол (зафірон).

4. М-холінолітик короткої дії: іпратропію бромід (іправент, атровент).

5. М-холінолітик пролонгованої дії: тіотропію бромід (спірива).

6.Глюкокортикоїди: беклометазон (беклофорт, беклазон-еко легке дихання, бекотид, кленіл); будезонід (будекорт, будесонід-форте, пульмакс); бетаметазон (асманекс); флутіказон (фліксотид); флунісолід (інгакорт); тріамцінолон (азмакорт).

7.Стабілізатори мембрани тучних клітин: кислота кромогліцієва (кромоген-інгалятор; кромогексал, інтал, кромолін, кромоглін, іфірал); недокроміл (тайлед, тайлед-мінт)

8.Муколітик : амброксол (лазольван).

9. Антибіотики: фюзафюнжин (біопарокс).

Основною умовою для інгаляційних засобів є оптимальний розмір частинок аерозолю – 2-5 мкм, що дозволяє їм проникнути в дрібні бронхи. Менші 2 мкм частинки знижують клінічний ефект, більші 5 мкм частинки медикаментів не поступають у бронхи, а всмоктуються в кровоток і створюють системні ефекти.

Інгалятор повинен бут простим для вживання і компактним. Сучасні інгалятори ЛЗ ділять на кілька типів:

- аерозольний дозований інгалятор;

- порошковий інгалятор;

- небулайзер.

Аерозольний дозований інгалятор є найпопулярнішою формою інгалятора. Основним його недоліком є необхідність координувати дихальні рухи з активацією інгалятора. Хворий повинен знати, що не можна інгаляцію проводити в лежачому положенні. Перед інгаляцією інгалятор струшують, губами охоплюють мундштук інгалятора, після завершення вдиху слід затримати дихання на 5-10с для забезпечення адсорбції аерозолю.

Порошкові інгалятори (тубухалер, спінхалер) прості у використанні, не охолоджують дихальні шляхи, але потребують достатньо високої швидкості вдиху для поступання потрібної дози лікувального засобу.

Дітям, людям зі зниженим інтелектом трудно користуватися дозованим інгалятором. Їм рекомендують спейсери.

Спейсери – це камери, що утримують аерозоль і обмежують необхідність координації вдиху з натискуванням інгалятора, але потребують також правильної інгаляційної техніки. Його перевагами є: відсутність подразнюючої дії на дихальні шляхи; спрощується техніка інгаляції (немає необхідності синхронізувати вдих з моментом введення ліків; менше ліків затримується в порожнині рота і глотці; ліки значно глибше проникають в дихальні шляхи. Спейсер дозволяє проводити інгаляції у хворих при нападах бронхіальної астми. Спейсер з маскою використовують для інгаляцій у дітей.

hspace=12>Спінхалер дозволяє здійснювати інгаляцію тільки кромогліцієвої кислоти, ротохалер, в доповнення до цього – ще й селективніх агоністів бета-адренорецепторів і глюкокортикостероїдов. В обох інгаляторах ЛС і пристрій зберігаються окремо, для кожної інгаляції потрібна нова капсула з ЛС. Капсули желатинові, і під час інгаляції в дихальні шляхи з ліками попадають фрагменти капсули. Якщо в інгалятор попадає волога, то ЛС злипається з капсулою і ефективність інгаляції знижується.

Мал.. 7 Турбохалери

і дискхалери

Турбохалери і дискхалери представляють собою порошкові інгалятори багаторазового використання ІІ покоління з можливістю не тільки дозувати ЛС, але й вести відлік доз, що залишилися. Особливо це важливо для пацієнтів з важкими формами бронхообструкції. В дискхалері число доз обмежено. В турбохалері акумулюється до 200 доз і в цьому відношенні вони є дуже зручними. Недоліком їх є складність практичного застосування.

Аутохалер - це пристрій, що автоматично проводить інгаляцію при вдиху. Таким чином відпадає необхідність в синхронізації дихання.

Діюча речовина в них подається за допомогою фреону, накопичується в контейнері, звідки при вдиху поступає в дихальні шляхи пацієнта. Але ці пристрої не є ефективними, оскільки використовується фреон і значна частина діючої речовини осідає на стінках контейнера.

Дискуси й ізіхейлери мають всі переваги порошкових інгаляторів ІІ покоління і стійкі до дії вологи. Дискус має 60 доз. При таких перевагах як синхронізація вдоху, гарантоване попадання в нижні дихальні шляхи і т.д.). Він також має показник дози, який дозволяє хворому контролювати інгаляцію ЛС. Ізіхейлер за функціями відповідає дискусу, але зберігає дизайн інгаляторів перших поколінь, що складає додатковий психологічний комфорт в його застосуванні. Ізіхейлер вміщує, як турбохалери і дискхалери, 200 доз.

Небулайзери - це пристрої, які дозволяють отримати мікродисперсний аерозоль з рідкого ЛС, що використовується для проведення інгаляції при завхорюваннях органів дихання. Існують небулайзери двох основних типів - компресорні й ультразвукові. У компресорних небулайзерах повітря нагнітається компресором в спеціальну ємність з ЛС і, проходячи під тиском через дюзи мікроскопічного розміру, утворює частинки ліків розміром до 3-5 мікрометра (мкм). В ультразвукових небулайзерах ЛС "збивається" ультразвуком з метою отримання мікроскопічних аерозольних частинок. Їхніми перевагами є можливість проведення інгаляцій як в домашніх умовах, так і під час поїздок за допомогою стаціонарних та портативних небулайзерів з живленням від електромережі чи від портативних акумуляторів. У лікуванні хронічних легеневих захворювань застосовуються як правило, компресорні небулайзери, ультразвукові використовуються рідше, оскільки вони руйнують хімічну структуру ЛС і знижують його ефективність.

Перевагами небулайзерів є незалежність якості інгаляції від дихання хворого і швидкості вдихуваного повітря, можливість його використання у дітей і людей літнього віку, без нагляду медичного персоналу, введення в інгаляції дуже великих доз ЛЗ і різних ЛЗ через один інгалятор.

Мал. 9 Портативний компресорний

небулайзер

Мал. 10 Стаціонарний компресорний небулайзер

4.11. Критерії ефективності та безпечності лікарської терапії в

Пульмонології

Критерії ефективності антибактеріальної терапії:

- Зниження температури тіла;

- Зменшення інтоксикації;

- Покращення загального стану;

- Нормалізація рівня лейкоцитів, ШОЕ, лейкоцитарної формули по загальному аналізі крові;

- Зменшення кількості гною в мокротинні;

- Позитивна аускультативна та рентгенологічна динаміка.

Критерії ефективності лікування бронхіальної астми:

- відсутність у хворого симптомів і скарг;

- відсутність ознак бронхообструкції при спірометрії;

- зменшення кількості загострень і подовження проміжків без приступів;

- покращення якості життя хворого і здатності виконувати фізичні навантаження;

- відсутність симптомів БА, які вимушують пацієнта прокидатися вночі;

- мінімальна потреба в β2 –адреностимуляторах короткої дії.

Ефективність інгаляційних бронхолітиків оцінюють через 15-30 хв після їх застосування по збільшенню показників спірограми. Ефективність ГКС, прийнятих всередину, оцінюють через 1-7 діб, інталу – через 1 міс. Критеріями ефективності терапії ГКС вважають відсутність приступів у нічний час і зменшення добової потреби в β2 –адреностимуляторах.

Критерії ефективності лікування хронічних обструктивних захворювань легень:

- покращення відкашлювання мокротиння:

- відсутність затрудненого дихання;

- припинення виділення гнійного мокротииня;

- сповільнюється зниження показників спірограми;

- зменшується число загострень, які потребують госпіталізації, застосування антибіотиків або пероральних глюкокортикостероїдів;

- покращується якість життя хворого і його здатність виконувати фізичні навантаження.

Ефективність лікування можна оцінювати через кілька місяців за толерантністю до фізичних навантажень, об’ємом форсованого видиху.

Критерії безпечності лікування бронхообструктивних станів. Під час лікування бронхообструктивних станів можуть виникати:

- при застосуванні β2–адреностимуляторів: серцебиття і перебої в роботі серця;

- при передозуванні еуфіліну: серцебиття, нудота, блювання, тремор;

- при тривалому вживанні інгаляційних ГКС – захриплий голос, кандидоз порожнини рота;

- при пероральному застосуванні – збільшення маси тіла, болі в черевній порожнині (гастропатії).

Тому при лікуванні хворих з патологією органів дихання контролюють ЕКГ, АТ, цукор крові, при болях у животі проводять езофагогастродуоденоскопію, моніторують концентрацію препарату в крові.

<< | >>
Источник: В. П. Черних, І. А. Зупанця, І.Г.Купновицької. КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ. Підручник для студентів фармацевтичних факультетів Міністерство охорони здоров’я України Івано-Франківський національний медичний університет2013. 2013

Еще по теме 4.10. Сучасні спеціальні лікарські форми в пульмонології:

  1. 4.10. Сучасні спеціальні лікарські форми в пульмонології
  2. 8.7. Сучасні спеціальні лікарські форми препаратів заліза
  3. 3.9. Сучасні спеціальні лікарські форми для лікування захворювань опорно-рухової системи
  4. 1.11. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються в кардіології, їх клініко-біофармацевтичні особливості, принципи раціонального затосування
  5. 6.12. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються при захворюваннях ШКТ і підшлункової залози, їх клініко-біофармацевтичні особливості, правила та умови раціонального застосування
  6. 6.12. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються при захворюваннях ШКТ і підшлункової залози, їх клініко-біофармацевтичні особливості, правила та умови раціонального застосування
  7. 7.10. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються при захворюваннях гепатобіліарної системи, їх клініко-біофармацевтичні особливості, правила та умови раціонального застосування
  8. 9.8. Сучасні лікарські форми, що використовуються в ендокринології
  9. Сучасні лікарські форми для лікування розладів травлення
  10. 10.6. Сучасні лікарські форми для лікування місцевої алергії
  11. 5.3.Сучасні лікарські форми для лікування місцевих розладів кровообігу
  12. 7.3.Сучасні лікарські форми для лікування порушень функції кістково -м’язової системи і особливості їх використання, взаємодія з їжею й алкоголем
  13. 8.4. Сучасні лікарські форми для лікування болю голови. Взаємодія безрецептурних засобів з алкоголем і їжею. Особливості лікування людей у різні вікові періоди
  14. 6.3. Сучасні лікарські форми для лікування застуди й особливості їх використання. Взаємодія безрецептурних ЛП для для лікування простуди з їжею й алкоголем
  15. 9.3. Сучасні лікарські форми для усуненні профілактики вітамінної недостатності, особливості їх застосування. Взаємодія вітамінних препаратів з їжею й алкоголем. Застосування препаратів у населення різних контингентів
  16. 3.3. Сучасні лікарські форми для лікування порушень діяльності нервової системи. Взаємодія безрецептурних ЛП для лікування порушень діяльності нервової системи з алкоголем
  17. Глава 4. Клінічна фармація в пульмонології
  18. Глава 4. Клінічна фармація в пульмонології
  19. 4.11. Критерії ефективності та безпечності лікарської терапії в пульмонології
  20. Спеціальній анамнез