Клінічна фармакологія антиаритмічних засобів

Класифікація антиаритмічних препаратів Вільямса в модифікації Сінха і Гаррісона (1979):

І клас – блокатори швидких натрієвих каналів клітинної мембрани (мембраностабілізуючі засоби):

А - подовжувачі рефрактерного періоду (хінідин, прокаїнамід, аймалін);

Б - скорочувачі рефрактерного періоду (лідокаїн, тримекаїн, мексилетин);

С - препарати, що мало впливають на рефрактерний період (пропафенон, морацизин, етацизин, флекаїнід).

ІІ клас – блокатори β-адренорецепторів (пропранолол, атенолол, бісопролол, метопролол, соталол і ін.).

ІІІ клас – блокатори калієвих каналів (аміодарон, соталол, бретилію тозилат);

ІV клас – блокатори повільних кальцієвих каналів (верапаміл, дилтіазем).

Антиаритмічними властивостями володіють також М-холінолітики, електроліти (препарати калію, магнію), серцеві глікозиди, аденозин, інгібітори АПФ.

І клас – мембраностабілізуючі препарати. Розподіл ЛП І класу обумовлений різною вираженістю впливу на потенціал дії (ПД) і рефрактерний період. Препарати ІА класу помірно подовжують ПД і рефрактерний період, що веде до пригнічення провідності. ЛП ІБ класу не впливають на ПД або вкорочують його, ІС класу подовжують ПД, не впливають на рефрактерний період і сповільнюють провідність.

Окрім того, препарати І класу володіють місцевоанестезуючим ефектом (зменшують вхід іонів кальцію всередину клітини і вихід іонів калію із клітин), антихолінергічними властивостями (хінідин, етмозин, етацизин). ЛП ІА і ІС класів пригнічують скоротливість міокарда, тому їх не призначають хворим з систолічною дисфункцією лівого шлуночка. Препарати ІБ класу не впливають на рівень АТ. При назначенні препаратів ІА і ІС класів допустимим вважається подовження тривалості QRS на 25% та інтервалу Q-T до 30 % вихідних значень.

Фармакокінетика. Високою біодоступністю володіють хінідин, мексилетин, фенітоїн. Низька біодоступність характерна для лідокаїну, прокаїнаміду, морацизину, етацизину. Хінідин, фенітоїн, пропафенон добре зв’язуються з білками крові. Більшість антиаритмічних препаратів має тривалий Т1/2 (6-8 год), лідокаїн має короткий Т1/2. Антиаритмічні препарати мають подвійний спосіб виведення, однак в основному виводяться нирками.

Показання: суправентикулярна екстрасистолія (ІА, ІС), шлуночкова екстрасистолія (ІА, ІВ), лікування і профілактика пароксизмів фібриляції передсердь (ІА), лікування і профілактика суправентикулярних тахікардій, в тому числі тих, які виникли при скритих додаткових шляхах проведення і синдромі передчасного збудження шлуночків (ІА, ІС), пароксизмальна тахікардія, переважно шлуночкова (ІВ, ІС), аритмії, викликані глікозидною інтоксикацією (лідокаїн, дифенін), пароксизм фібриляції тріпотіння передсердь (ІС).

Побічні дії- див. розділ 1.10.

Протипоказання: серцева недостатність ІІБ – ІІІ стадій (ІС), печінкова недостатність (ІА, ІВ, ІС), колапс, кардіогенний шок (ІС), АВ-блокада ІІст (ІС), аритмії, пов’язані з інтоксикацією серцевими глікозидами (ІС), порушення внутрішьошлуночкової провідності – QRS>0,12с (ІА, ІС), подовження інтервалу Q-T (ІА).

ААП потребують обережного застосування при синдромі слабості синусового вузла.

Взаємодія. ААП несумісні з β-адреноміметиками, гіпоглікемічними засобами для перорального прийому, психостимуляторами, нейролептиками, транквілізаторами, інгібіторами холінестерази, серцевими глікозидами, холіноміметиками, ізоніазидом, левоміцетином, кумарином, інгібіторами моноамінооксидази, сульфаніламідами. Перед їдою приймають хінідин, після їжі – фенітоїн і ін.

ІІ клас – β-адреноблокатори. β-адреноблокатори порушують поступлення кальцію і натрію в період спонтанної деполяризації (фаза 4) як в синусовому, так і в гетеротопних і ектопічних водіях ритму і таким чином пригнічують автоматизм і збудливість клітин провідної системи серця. Окрім того, препарати прискорюють вихід К+ з кардіоміоцитів, скорочуючи ефективний рефрактерний період, блокують потенціал-залежні повільні кальцієві канали в період деполяризації у синусно-передсердному вузлі й атріовентрикулярному з’єднанні, що сповільнює провідність.

Показання: синусова тахікардія, суправентикулярна екстрасистолія, зняття і попередження суправентикулярних тахікардій, в тому числі спровокованих наявністю синдрому WPW, лікування фібриляції і тріпотіння передсердь, лікування шлуночкових аритмій (β-адреноблокатори менш ефективні, ніж ААП І класу), вроджений синдром Романо-Уорда і Ервела-Ланге-Нільсена.

ІІІ клас - блокатори калієвих каналів. ААП ІІІ класу блокують калієві канали, подовжують ПД і реполяризацію, збільшують рефректерний період. Окрім того, ці препарати проявляють антиадренергічний і мембраностабілізуючий вплив. До ААП ІІІ класу відносять аміодарон, соталол, бретилію тозилат, нібентан. Соталол, окрім особливостей ААП ІІІ класу, володіє вираженим β-адреноблокуючим ефектом. Аміодарон – є універсальним ААП (володіє властивостями усіх класів ААП). Окрім збільшення тривалості ПД, рефрактерного періоду передсердь і шлуночків, зменшення швидкості спонтанної діастолічної деполяризації пейсмекерних клітин аміодарон впливає на швидкі натрієві і повільні кальцієві канали. Аміодарон, блокуючи α- і β-адренорецептори, проявляє антиангінальний ефект. Препарат інгібує перетворення тироксину в трийодтиронін і блокує захоплення цих гормонів міокардом і печінкою. Це пригнічує вплив тиреоїдних гормонів на міокард.

Фармакокінетика. Аміодарон в ШКТ всмоктується на 50%. Зв’язується з білками крові більш ніж на 95 %. Т1/2 в середньому складає 50 діб. Препарат ліпофільний, добре накопичується в органах і тканинах (жирова, м’язова). Період насичення – 10 діб і більше. Препарат в основному екскретується з жовчю.

Показання: надшлуночкові й шлуночкові аритмії, зняття і профілактика пароксизмів фібриляції і тріпотіння передсердь, профілактика і лікування пароксизмальних аритмій при синдромі WPW, профілактика шлуночкових тахіаритмій у хворих, які перенесли інфаркт міокарда, контроль ЧСС при постійній формі миготливої аритмії, лікування ІХС, особливо при супутньому порушенні серцевого ритму і серцевій недостатності.

Дозування. Дози насичення аміодарону складають 600-800 мг/добу (рідко до 1200 мг/добу) протягом 3-5 діб, потім дозу препарату поступово знижують. Підтримуюча доза 100-200 мг/добу. Препарат вводиться внутрішньовенно повільно в дозі 6-8 мл 5% розчину (300-450мг) або внутрішньовенно крапельно 300 мг в 300 мл 5% розчину глюкози 2 рази в день.

Побічна дія: (див. розділ 1.10)

Протипоказання: брадикардія, артеріальна гіпертензія, порушення атріовентикулярної й синоаурикулярної провідності, бронхіальна астма, порушення функції щитовидної залози, вагітність, вихідне подовження інтервалу Q-T.

Взаємодія. Аміодарон підвищує концентрацію дигоксину, хінідину, новокаїнаміду, фенітоїну в крові. При одночасному призначенні з β-адреноблокаторами і блокаторами кальцієвих каналів аміодарон може викликати АВ-блокаду і пригнічення скоротливості.

Клас ІV - блокатори повільних кальцієвих каналів. При аритміях застосовують групу похідних фенілалкіламінів (верапаміл) і бензодіазепінів (дилтіазем). Завдяки блокаді повільних кальцієвих каналів ЛП зменшують ПД і подовжують рефрактерний період, що веде до зниження автоматизму синусового вузла та сповільнення провідності.

Показання: суправентикулярні порушення ритму. Для зняття приступу суправентикулярної тахікардії верапаміл вводять в дозі 5-10 мг 2-4 мл 2,5 % розчину в ізотонічному розчині внутрішньовенно повільно. Всередину верапаміл призначають 80 мг кожні 6-8 год. Добова доза – 240-480 мг. Дилтіазем вводять внутрішньовенно в дозі 0,25 мг/кг. Всередину препарати дилтіазему приймають в дозі 270-360 мг/добу.

Побічна дія: див. розділ 1.10.

<< | >>
Источник: В. П. Черних, І. А. Зупанця, І.Г.Купновицької. КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ. Підручник для студентів фармацевтичних факультетів Міністерство охорони здоров’я України Івано-Франківський національний медичний університет2013. 2013

Еще по теме Клінічна фармакологія антиаритмічних засобів:

  1. 1.8. Клінічна фармакологія серцевих глікозидів і антиаритмічних засобів
  2. 2.2. Клінічна фармакологія антибактеріальних засобів
  3. 4.5. Клінічна фармакологія відхаркувальних і протикашлевих засобів
  4. 4.5. Клінічна фармакологія відхаркувальних і протикашлевих засобів
  5. 7.6. Клінічна фармакологія засобів дезинтоксикаційної терапії
  6. Клінічна фармакологія жовчогінних засобів (холеретиків та холекінетиків)
  7. Клінічна фармакологія протипухлинних засобів. Алкілуючі засоби.
  8. 7.3. Клінічна фармакологія гепатопротекторів, жовчогінних засобів, холелітолітиків, вітамінів
  9. Клінічна фармакологія антацидних та анти секреторних лікарських засобів
  10. Клінічна фармакологія антацидних та анти секреторних лікарських засобів
  11. 10.3. Клінічна фармакологія лікарських засобів, які застосовуються для лікування алергозів
  12. 6.9. Клінічна фармакологія лікарських засобів для усунення больового синдрому при захворюваннях ШКТ
  13. 4.3. Клінічна фармакологія антимікробних засобів, які використовуються для лікування захворювань органів дихання
  14. 4.3. Клінічна фармакологія антимікробних засобів, які використовуються для лікування захворювань органів дихання
  15. Розділ 1ЗАГАЛЬНА КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ
  16. Розділ 2 ПРИВАТНА КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ
  17. Клінічна фармакологія антагоністів кальцію
  18. Клінічна фармакологія холелітолітиків
  19. 4.4. Клінічна фармакологія бронходилятаторів
  20. 4.4. Клінічна фармакологія бронходилятаторів