<<
>>

10.2. Захворювання алергічної природи, які вимагають обов’язкового втручання лікаря. Підходи до медикаментозного лікування алергічних станів

Гостра і хронічна кропивниця є найрозповсюдженішою формою алергічного ураження щкіри у дорослих. Гостра кропивниця – це гостра алергічна реакція, що характеризується раптовою появою і швидким зникненням на шкірі і (або) слизових оболонках міхурців та шкірним свербіжем (мал.16).

Хронічна кропивниця має прояви гострої, але менше виражена, характерна рецидивуванням.

Етіологія і патогенез. Кропивниця – це поліетіологічне захворювання. Гостра кропивниця найчастіше викликається медикаментами, харчовими продуктами, інфекцією, укусами комах. Хронічна рецидивуюча кропивниця найчастіше пов’язана з різноманітною патологією. Окремо виділяють випадки фізичної кропивниця, пов’язаної з фізичним навантаженням, дією холоду, атмосферного тиску, вібрації, інсоляції, води.

Патогенез кропивниця в багатьох моментах залишається невиясненим, хоча визнано, що основним механізмом різних її видів є вивільнення медіаторів алергії опасистими клітинами. Вазодилятація та підвищення проникливості посткапілярних венул викликають утворення еритематозних міхурів. Деякі медіатори подразнюють нервові закінчення, викликаючи свербіж, а в деяких випадках й біль. Якщо пошкоджуються глибокі шари шкіри, підшкірна клітковина, розвивається набряк Квінке.

Клінічна картина кропивниці типова. Основним елементом є поява міхура з еритемою, що нагадує сліди впливу кропиви чи комариний укус. Характерним є також поява свербіжу, в тяжких випадках – болю в ділянці ураження. Процес є повністю зворотним.

Мал 16 Різні за величиною і формою шкірні прояви кропивниці

Ангіоневротичний набряк або набряк Квінке (гігантська кропив’янка) – це обмежений набряк шкіри, підшкірної клітковини та слизових оболонок. Найчастіше проявляється на губах, повіках, тильній стороні кистей рук. При поширенні набряку на ділянку носоглотки та дихальних шляхів виникає загроза задухи (мал.17.).

Мал.17. Набряк Квінке

Набряк Квінке буває гострим і гострим рецидивуючим (3 і більше епізодів протягом 3-6 місяців).

Клінічні критерії набряку Квінке:

- частіше асиметричний набряк;

- блідо-рожеве забарвлення шкіри;

- рідко супроводжується свербіжем, частіше – печія або болючість;

- для розрішення набряку потрібно більше 24 годин;

- характерною локалізацією є гідрофільні тканини: обличчя (периорбітальні ділянки, губи), волосиста частина голови, ротова порожнина (язик), глотка, статеві органи, кисті, дорсальна поверхня стоп, однак, в принципі, набряк може розвиватися в різних ділянках;

- одночасно з шкірними проявами можуть визначатися набряки суглобів, слизових оболонок, в тому числі гортані, глотки та шлунково-кишкового тракту.

Набряк гортані є станом, що загрожує життю.

Проявляється кашлем, хриплістю голосу, ядухою, стридорозним диханням. Можлива смерть внаслідок асфіксії.

Набряк слизової оболонки шлунково-кишкового тракту супроводжується кишковою колікою, нудотою, блюванням.

Описані також випадки розвитку набряку мозку, міокарда.

Поліноз (сінна лихоманка, весняний катар) – це алергічне захворювання, обумовлене пилком рослин. Найчастіше проявляється у вигляді сезонного алергічного риніту, кон’юнктивіту. У деяких випадках може супроводжуватись розвитком бронхоспазму, приступами бронхіальної астми чи іншими симптомами алергії.

Етіологія і патогенез. Причиною полінозу є пилок рослин. Першою ланкою патогенезу полінозу є проникнення пилку в організм. Це обумовлено, з однієї сторони, наявністю в структурі пилку «фактору проникливості», що сприяє проникненню пилку через епітелій слизових оболонок, а з іншої, порушенням захисних, бар’єрних функцій верхніх дихальних шляхів.

Досить важливим фактором для розвитку полінозу є генетична детермінована схильність до розвитку алергії.

Унаслідок розвитку місцевої алергічної реакції і проникності розчинних фракцій алергенів в лімфатичні та кровоносні судини відбувається наростання рівня сенсибілізації та залучення в алергічний процес тканин, що не мають прямого контакту з пилком (нижні відділи дихальних шляхів, ШКТ, сечовидільна система тощо).

Клінічна картина. Перші клінічні прояви полінозу, як правило, виникають в молодому віці, до 20 років, хоча дане захворювання може розвиватись у будь-якому віці.

Полінозу притаманна чітка сезонність та гострі, рецидивуючі рино-кон’юнктивальні й респіраторні симптоми. Тяжкість сезонного загострення залежить від концентрації пилку в повітрі, тривалості пилкового сезону, ступеня індивідуальної чутливості. Навіть після зниження концентрації пилку в повітрі в окремої категорії хворих протягом тривалого часу спостерігаються прояви полінозу у зв’язку з неспецифічним реагуванням на різні фактори (сильний запах, забруднення повітря, зміна температурного режиму тощо).

У деяких хворих на поліноз відмічаються симптоми ушкодження внутрішніх органів, прояви яких мають чітку сезонність та повну зворотність після закінчення сезону полінації.

До клінічних проявів полінозу відносять: сезонний, пилковий алергічний риніт, сезонний, пилковий алергічний кон’юнктивіт, атопічну, пилкову бронхіальну астму тощо.

Алергічний риніт – одна із форм клінічного прояву полінозу при розвитку алергічної реакції на слизовій оболонці носа. Характеризується масивними слизистими виділеннями з носа. Часто супроводжується свербіжем, чханням, відчуттям закладення носа.

Стікання слизу по задній стінці глотки викликає сухий кашель, голос стає хриплим. Алергічний риніт може супроводжуватись головним болем, болем в ділянці додаткових пазух носа і носовими кровотечами.

Об’єктивне обстеження. При риноскопії помітні набряклі блідорожеві або синюшньо-сірі носові ходи. Виділення з носа прозорі. Крім того, звертають на себе увагу:

1) темні кола під очима, що виникають внаслідок венозного застою, який викликаний набряком слизової носа та додаткових пазух;

2) аденоїдне обличчя – відкритий рот, темні кола під очима, сонний вигляд обличчя. Алергічний риніт, який виникає в ранньому дитинстві, викликає порушення розвитку лицевого відділу черепа. Внаслідок чого дитина постійно дихає ротом, формується «готичне піднебіння», подовжена, плоска верхня щелепа, недорозвинене підборіддя;

3) при огляді ротоглотки помітні гіпертрофовані лімфатичні фолікули.

У діагностиці полінозів і алергічного риніту зокрема має значення дослідження виділень з носа. Матеріал отримують за допомогою тонкої ватної палички, яку залишають в носі на 2-3 хв. Отриманий вміст переносять на предметне скельце та висушують. Мазок зафарбовують і досліджують під мікроскопом. Для сезонного алергічного риніту характерним є нагромадження еозинофілів, їх відносна кількість перевищує 10% загального числа лейкоцитів. В сезон цвітіння рослин кількість еозинофілів може досягати 80-90%.

У загальному аналізі крові відмічається помірна еозинофілія, абсолютна кількість еозинофілів може перевищувати 700 мкл–1. Допомагає в діагностиці визначення загального рівня IgE в сироватці крові за допомогою радіоімуносорбентного тесту, алергену шляхом постановки нашкірних, внутрішньошкірних проб, провокаційних проб, коли алерген наносять на слизову носа і слідкують за появою характерних ознак алергічного риніту.

Алергічний кон’юнктивіт – одна із форм клінічного прояву алергії, що характеризується різким розвитком почервоніння і свербіжу слизової оболонки ока (мал.18).

Найчастішими причинами, що призводять до розвитку алергічного кон’юнктивіту, крім пилку квітів і дерев, є домашній та бібліотечний пил, епідермальні алергени (шерсть, пух, лупа тварин та птахів, сухий корм для акваріумних рибок тощо), харчові та медикаментозні алергени, косметичні засоби тощо.

Виникнення алергічних ушкоджень очей визначається характером імунопатологічних реакцій в організмі по відношенню до екзогенних алергенів. Алергічні реакції очей формуються та перебігають за механізмами гіперчутливості негайного типу (І тип алергічних реакцій).

Мал.18 Гіперемія кон’юнктиви

Клініка. Симптоми алергічного кон’юнктивіту найчастіше розвиваються гостро, від декількох хвилин до 12 годин після контакту з алергеном, уражаються обидва ока. Одностороннє ураження можливе тільки в тих випадках, коли наявний прямий контакт ока з причинним алергеном.

До основних клінічних проявів алергічного кон’юнктивіту відносять гіперемію, набряк кон’юнктиви, сльозотечу, іноді світлобоязнь. Характерний виражений свербіж очей, що заставляє пацієнта розтирати очі, а це, в свою чергу, призводить до посилення свербіжу.

Сльозотеча при алергічному кон’юнктивіті може бути обумовлена спазмом гладеньких м’язів сльозовивідних шляхів та гіперсекрецією сльозної рідини під впливом медіаторів, які вивільняються в патохімічну стадію алергічної реакції

При огляді ока неозброєним оком і офтальмоскопом видно набряклість повік, гіперемію та набряклість кон’юнктиви. У передній камері ока гіперсекреція водянистої рідини, яка не містить патологічних додатків (кров, гній тощо). При цитологічному дослідженні виділень з кон’юктиви знаходять збільшення відносного вмісту еозинофілів (від 10%). Мають значення в діагностиці позитивний алергологічний анамнез, шкірні тести, виявлення специфічних IgE-АТ в сироватці крові.

Анафілактичний шок – найтяжчий прояв алергії, генералізована реакція всього організму на контакт з алергеном. Характеризується початковим збудженням з подальшим пригніченням ЦНС, бронхоспазмом і різким зниженням артеріального тиску.

Етіологія і патогенез. Найчастіше зустрічається анафілактичний шок, викликаний різноманітними лікарськими препаратами, особливо при їхньому парентеральному введенні, застосуванні вакцин та сироваток, пилкових антигенів, деяких харчових продуктів, при укусах бджіл, ос, джмелів, шершнів.

Існуюче уявлення про патогенез анафілактичного шоку включає:

- наявність сенсибілізації та утворення антитіл до даного антигену;

- участь системи комплементу з утворенням під впливом протеолітичних ферментів (схожих на отруту кобри) з компонентів С3 та С5 «анафілатоксинів» - глікопротеїдів;

- вивільнення гістаміну;

- включення кінінової системи з масивним утворенням брадикініну;

- агрегацію формених елементів крові, тромбоутворення у найдрібніших судинах, паравазальний набряк, порушення мозкового кровообігу.

Клінічні критерії. За ступенем тяжкості умовно виділяють легкий, середньотяжкий, тяжкий та вкрай тяжкий (смертельний) шоки.

Анафілактичний шок проявляється різноманітними симптомами. У високосенсибілізованих хворих ані доза, ані шлях введення не грають вирішальної ролі у виникненні шоку. Найчастіше він розвивається після довенного або внутрішньом’язового введення дози антигену, яка може бути невеликою (наприклад, у межах 5-10 мл поліглюкіну у вену).

Передвісники шоку – це прогресуючий неспокій, відчуття жару та приливу крові до обличчя, сплутаність свідомості, здавлювання у грудях зі зростанням утруднення дихання. Розлади функцій посилюються стрімко, іноді передвісники можуть бути відсутніми або залишитися непоміченими.

Розрізняють декілька типів анафілактичного шоку:

1. з переважанням гострих гемодинамічних порушень (критичне зниження АТ);

2. з переважанням дихальних розладів (спазм бронхіол, гостра емфізема, розвиток набряку легень);

3. абдомінальна форма (больовий синдром за типом гострого живота, колапс).

У будь-якому випадку можлива раптова зупинка серця, та на перший план завжди виходять критичне зниження АТ внаслідок розширення судин, порушення мікроциркуляції та гострого підвищення проникності судинної стінки; порушення зовнішнього дихання на грунті бронхоспазму, прогресуюча гіпоксія; судоми.

Деякі хворі дуже швидко втрачають свідомість. Більшість скаржиться на раптову слабкість, експіраторну задишку, ядуху, кашель, відчуття стискання грудей, страх смерті, виділення з носа, запаморочення, зниження зору та слуху, свербіж шкіри, відчуття жару у всьому тілі, остуду, біль по всьому животі, у серці, нудоту, блювання, позиви на стілець, сечовиділення. Спостерігається холодний піт, ціаноз або різка гіперемія шкіри, іноді блідість, судоми, розширення зіниць, піна з рота, набряк обличчя, поширені уртикарні висипання на шкірі, затримка сечовиділення, мимовільна дефекація, частий ниткоподібний пульс, низький АТ, глухість тонів серця, експіраторна задишка, над легенями вислуховуються сухі хрипи, іноді різкий набряк язика з його прикусом, набряк гортані, можуть зростати явища набряку легень.

В одних випадках смерть настає упродовж 5-30 хвилин при явищах асфіксії, в інших - через 24-48 години та більше у зв'язку з незворотними змінами у життєво важливих органах, найчастіше від ниркової та серцево-судинної недостатності, шлунково-кишкових кровотеч.

При сприятливому закінченні після нівелювання гострих явищ у хворих деякий час спостерігається лихоманка, адинамія, періодичне блювання, пронос, шкірний свербіж, кропивниця, біль у м'язах, животі, попереку, напади бронхіальної астми тощо.

Профілактика анафілактичного шоку полягає в тому, що після анафілактичної реакції хворий повинен знати свій алерген (навіть перехресний) і носити паспорт алергіка, а лікарські препарати таким особам краще вживати per os.

<< | >>
Источник: В. П. Черних, І. А. Зупанця, І.Г.Купновицької. КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ. Підручник для студентів фармацевтичних факультетів Міністерство охорони здоров’я України Івано-Франківський національний медичний університет2013. 2013
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме 10.2. Захворювання алергічної природи, які вимагають обов’язкового втручання лікаря. Підходи до медикаментозного лікування алергічних станів:

  1. 9.2. Захворювання ендокринної системи, що потребують обов’язкового втручання лікаря. Характеристика ускладнень. Підходи до медикаментозного лікування 9.2.1.Цукровий діабет
  2. 7.2. Захворювання гепатобіліарної системи, які вимагають обов’язкового втручання лікаря
  3. 8.2. Захворювання кровотворної системи, які вимагають обов’язкового втручання лікаря . Анемії
  4. 5.2. Захворювання нирок і сечовивідних шляхів, які вимагають обов’язкового втручання лікаря. Гострі ураження нирок: гострий пієлонефрит, гострий гломерулонефрит
  5. 6.2. Захворювання ШКТ та підшлункової залози, які вимагають обов'язкового нагляду лікаря
  6. Підходи до медикаментозного лікування алергічних станів
  7. 3.2. Захворювання суглобів і системи захворювання сполучної тканини, які потребують обов’язкового нагляду лікаря
  8. 4.2. Захворювання дихальної системи, які потребують обов’язкового нагляду лікаря
  9. 4.2. Захворювання дихальної системи, які потребують обов’язкового нагляду лікаря
  10. 1.2. Захворювання серцево-судинної системи, які потребують обов’язкового нагляду лікаря
  11. Вам необхідно звернутися до лікаря для лікування основного захворювання.bgcolor=white> Вам необхідно звернутися до лікаря. Можливо, порушення сну пов’язане з прийомом медикаментів Чи є у вас: - захворювання травного тракту; - захворювання органів дихання; - захворювання серцево-судинної системи; - захворювання м’язів, суглобів; - ендокринні захворювання; - інфекційні захворювання? Фармацевтична опіка при застосуванні ЛП для симптоматичного лікування тривожних станів, астенії й безсоння
  12. Безрецептурні ЛП, які використовуються при захворюваннях алергічної природи
  13. Загрозливі симптоми при мікротравмах, які є обов’язковими для огляду лікарем:
  14. 10.4. Підходи до раціонального вибору ЛП при захворюваннях алергічної природи. Спільне застосування протиалергічних засобів, взаємодія ліків з іншими фармакологічними групами
  15. 3.3. Підходи до медикаментозного лікування захворювань опорно-рухової системи лікування
  16. 6.2. Захворювання ШКТ та підшлункової залози, які вимагаютьобов'язкового нагляду лікаря
  17. Підходи до медикаментозного лікування захворювань кровотворної системи