<<
>>

6.8. Клінічна фармакологія поліферментних ЛЗ

Виділяють декілька аспектів дії ферментних препаратів:

1) первинний – гідроліз харчових субстратів;

2) вторинний - зменшення абдомінального болю (при панкреатиті), диспепсії (відчуття тяжкості, метеоризму, відрижки, порушення випорожнення тощо).

Сучасні ферментні препарати ефективні для замісної терапії при гіпо- та антацидних гастритах, хронічному холециститі та хронічному панкреатиті. Другий аспект використання ферментних препаратів - зняття больового синдрому і диспепсії (за ранніми показаннями) - пояснюється тим, що ферментні препарати, так само як і власні панкреатичні ферменти, руйнують регуляторні білки, внаслідок цього зменшуються продукція і вивільнення відповідних гормонів, а це приводить до зниження тиску в протоках і паренхімі органа, зменшення його ішемії, напруги капсули, а отже, зменшення больового синдрому. Основну роль у механізмі зворотного зв’язку відіграють протеази. Для гарантії “включення” цього зворотного зв’язку рекомендують застосовувати безоболонкові таблетовані препарати з достатнім вмістом протеаз.

Залежно від свого складу ферментні препарати можна поділити на декілька груп:

1. екстракти слизової оболонки шлунка, основною діючою речовиною яких є пепсин (абомін, ацидин-пепсин, пепсидил, пепсин);

2. пептичні ензими, які представлені амілазою, ліпазою й трипсином (креон, панкреатин, панцитрат, мезим-форте, трифермент, пангрол, проліпаза, панкурмен, неонпампур);

3. ферменти, які містять у своєму складі, крім панкреатину, компоненти жовчі, геміцелюлозу (дигестал, кадистал, фестал, котазим-форте, мензим, панстал, рустал, ензистал);

4. комбіновані ферменти:

- комбіцин – комбінація панкреатину і екстракту рисового грибка;

- панзинорм-форте – комбінація ліпази, амілази, трипсину, хімотрипсину і холевої кислоти, гідрохлориду амінокислот;

- панкреофлат – комбінація панкреатину і диметикону;

5. ферменти, які містять лактазу (тилактаза, лактраза).

Склад найбільш поширених ФП відображений у таблиці 46. Усі наведені препарати містять ферменти підшлункової злози, але не є взаємозамісними. Кожна із груп має чіткі показання та протипоказання до призначення. Недотримання показань і правил прийняття ФП може призвести до небажаних побічних реакцій.

ТАБЛИЦЯ 46

Порівняльний склад ферментних препаратів

Назва препарату Ліпаза Протеаза Амілаза Додаткові компоненти
Мезим-форте 3 500 Од 250 Од 4 200 Од
Панкурмен 875 Од 63 Од 1050 Од Екстракт куркуми
Панзинорм-форте 6 000 Од 450О Од трипсину+ 1500 Од

хімотрипсину

7500 Од Пепсин 50 Од

+холева к-та

+НСl+аміно- кислоти

Фестал 6 000 Од 300 ОД 4 500 Од Компоненти жовчі, геміцелюлоза
Панкреатин (Югославія) 43000 Од 200 ОД 3500 Од
Ораза Комплекс аміло- та ліполітичних ферментів
Солізим 20 000 Од
Креон (1000)ОД 10000 Од 600 Од 8 000 Од
Креон (25000) ОД 25000 Од 1000 Од 18 000 Од
Пангрол (20000) ОД 20000 Од 900 Од 12 000 Од
Абомін Комплекс протеолітичних ферментів: в 0,2г 50000 Од
Панкреофлат 6 500 Од 400 Од 500 Од Диметикон

Перша група препаратів спрямована, в першу чергу, на компенсацію порушення діяльності шлунка.

Пепсин, катепсин, пептидази, які входять до їх складу, розщеплюють практично всі природні білки. Показані переважно при гіпоацидних гастритах. Протипоказані при захворюваннях, які пов’язані з підвищеним кислотоутворенням: при виразковій хворобі, гастритах, асоційованих із Helicobacter pylori (вивільненням гістаміну під їх впливом супроводжується антагоністичною дією з препаратами, які входять до складу стандартної схеми лікування цих захворювань).

Найбільш універсальними препаратами для нормалізації травлення в травному тракті при будь-якому розладі є препарати другої групи, які містить панкреатин (креон, панкреатин, мезим-форте 3 500, мезим-форте 10 000, пангрол 20 000), до складу якого входять протеази, амілаза, ліпаза. Вони ефективні як замісна терапія для корекції екскреторної недостатності підшлункової залози.

Для збереження активності таблетованих ферментів у шлунку їх слід вживати одночасно з антацидами, антисекреторними засобами. Таблетовані ФП проявляють активність вже в початкових відділах дванадцятипалої кишки і руйнують рилізинг-пептиди. Якщо у пацієнта виражена зовнішньосекреторна недостатність підшлункової залози із зниженням продукції бікарбонатів, відбувається закислення дуоденального вмісту. При цьому двооболонкові (креон) ФП, які відкриваються при рН>5,5, можуть оголити ферменти в нижніх відділах ДПК і верхніх відділах порожньої кишки. У таких умовах ферменти і релізинг-пептиди будуть роз’єднані, і механізм зворотного зв’язку не спрацює. Безоболонкові (мезим) ФП в цьому плані вважають надійнішими – вони обов’язково “спрацюють” в початкових відділах ДПК. Але у разі тяжкої зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози з піком концентрації бікарбонатів роль відіграють атропіноподібні холінолітики як регулятори моторики, особливо при гіперкінетичному та спастичному варіантах дисмоторики, при синдромі подразненого кишечника.

За рахунок комплексу секреторно-моторних впливів холінолітики мають заспокійливий ефект і чинять виражену симптоматичну дію при виразковій хворобі та хронічному гастриті з підвищеною секреторною функцією.

Найпоширеніші препарати холінолітиків:

- препарати красавки (настоянка беладони, екстракт беладони сухий);

- комбіновані препарати красавки (бекарбон, беластезін, белалгін);

- препарати природного походження: атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, скополаміну бутилбромід та прифініуму бромід;

- синтетичні препарати: метацин.

На сьогоднішній день найчастіше в схеми лікування виразкової хвороби та хронічного гастриту з підвищеною секреторною функцією включають метацин всередину по 6 мг на добу або по 1 -2 мл 0,1% розчину під шкіру, 1-3 рази на добу.

Ширше застосовують скополаміну бутилбромід та прифініуму бромід.

Скополаміну бутилбромід частково абсорбується після перорального прийому (8 %), системна біодоступність — менше 1 %. Незважаючи на низьку концентрацію в сироватці крові, досить високий вміст скополаміну та його метаболітів визначають у місцях дії препарату — органах шлунково-кишкового тракту, в тому числі печінці та жовчних шляхах, а також у нирках. Слабо зв'язується з білками плазми крові, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Період напіввиведення з плазми крові — 1-2 год. Метаболізується в печінці, виводиться з жовчю та сечею переважно у незмінному вигляді. Призначають перорально в дозі 10 мг 3-5 разів на добу, при парентеральному введенні (внутрішньом'язово, підшкірно, внутрішньовенно) — 2-4 мл 2-3 рази на добу.

Побічні дії та взаємодії (див у розділах 6.11 і 6.10 відповідно).

Прифініуму бромід після перорального та парентерального введення швидко елімінується з сироватки крові. Тривалість періоду напіввиведення становить 2,13 год. Препарат слабо абсорбується шлунково-кишкового тракту, виводиться з калом, а також із сечею (близько 50 % у незмінному вигляді). Антихолінергічні властивості препарату можуть призводити до підвищення внутрішньоочного тиску, тому прифініуму бромід протипоказаний при глаукомі. У пацієнтів з гіперплазією передміхурової залози знижується частота сечовипускань та збільшується максимальний об'єм сечового міхура, що призводить до посилення дизурії. При внутрішньом'язовому та внутрішньовенному введені в дозі 1-2 мл максимальна добова доза становить 90 мг. Перорально приймають в дозі 15-30 мг 3 рази на день.

Побічні дії та взаємодії (див у відповідних розділах 6.11 і 6.10).

Зважаючи на побічні ефекти неселективних М-холіноблокаторів, був синтезований селективний М-холіноблокатор гастроцепін, який блокує тільки М1-холінорецептори парієтальних клітин слизової оболонки шлунка.

Гастроцепін

Фармакокінетика. Після приймання всередину лікувальна концентрація утримується в плазмі крові протягом 24 год. Тривалість періоду напіврозкладу складає 11 год; пік концентрації через 2 год. Виводиться з організму головним чином з сечею. Препарат тривалий час знаходиться в сироватці крові. Приймання 2 рази на добу забезпечує достатню рівномірну та високу його концентрацію в крові. Гастроцепін не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Фармакодинаміка. Механізм дії гастроцепіну, що пригнічує базальну та стимульовану шлункову секрецію, пов'язаний з селективною блокадою мускаринових рецепторів ацетилхоліну, що знаходяться у клітинах слизової оболонки шлунка, які продукують пепсин.

Показання. Гострі та хронічні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, гастрит з підвищеною кислотністю.

Протипоказання. Перші 3 міс. вагітності, глаукома, гіпертрофія статевої залози.

Побічні явища і взаємодія (див у розділі 6.11і 6.10).

Спосіб застосування та дози. Гастроцепін приймають по 1 табл. (25 мг або 50 мг) вранці та ввечері за півгодини до їди. Ампули можуть застосовуватись як для внутрішньом’язових, так і для внутрішньовенних ін'єкцій. Вміст однієї ампули — свіжоприготовлений розчин — вводять через кожні 12 год.

Класичним представником міотропних спазмолітиків (блокатором натрієвих каналів) є дуспаталін (діюча речовина - мебеверину гідрохлорид, похідне метоксибензаміну). Його особливістю є те, що гладком'язові скорочення пригнічуються не повністю, тобто зберігається нормальна перистальтика після пригнічення гіпермоторики. Він має протиспастичний ефект, знижуючи проникність гладком'язових клітин для іонів натрію.

Дуспаталін в 20-40 разів ефективніший, ніж папаверин, за здатністю розслабляти сфінктер Одді. Зокрема, він показаний пацієнтам із синдромом подразненого кишечника, що страждають як запором, так і діареєю, оскільки нормалізує кишкову перистальтику. При прийманні дуспаталіну всередину більше 90% дози його діючої речовини мебеверину всмоктується в кишечнику, але в незміненому вигляді препарат у крові не визначається, оскільки він метаболізується до неактивних продуктів в стінці кишечника та в печінці, тому діє тільки на травний канал. Метаболіти виводяться із сечею. Кумуляції мебеверину в організмі людини не відбувається, тому навіть у людей похилого віку немає необхідності змінювати його дозу. Призначається дорослим – по 1 таблетці 3 р/добу приблизно за 20 хв до їди або по 1 капсулі 2 рази на добу. Мебеверин не володіє антихолінергічною активністю, відповідно, не викликає побічних реакцій, що властиві атропіну. Мебеверин можна призначати при глаукомі і гіперплазії передміхурової залози, коли протипоказані холінолітичні засоби.

Інгібітори фосфодіестерази - папаверину гідрохлорид, дротаверину хлорид (но-шпа), бенціклан (галідор). Дротаверин відрізняється високою вибірковістю дії, блокуючи переважно фосфодиестеразу IV типу - ізофермент, який міститься в гладком'язових клітинах органів черевної порожнини. Спазмолітична дію дротаверину доповнюється тим, що він є антагоністом кальмодуліну. Зменшує в'язкість крові, агрегацію тромбоцитів, запобігає тромбоутворенню. Неселективний відносно травного каналу, викликає розширення судин і здатний викликати гіпотензію. Застосування дротаверину обмежено артеріальною гіпотензією. Його з обережністю слід призначати при вираженому атеросклерозі коронарних судин, аритміях, у період вагітності й лактації. При лікуванні но-шпою можуть розвинутися запаморочення, нудота, серцебиття, безсоння, закреп.

Протипоказаннями до призначення дротаверину вважають гіперчутливість до препарату, глаукому. Призначення дротаверину обмежене при аденомі передміхурової залози і вираженому атеросклерозі коронарних артерій. Папаверину гідрохлорид протипоказаний при гіперчутливості до нього, атріовентрикулярній блокаді, глаукомі, печінковій недостатності, а також у дитячому віці (до 6 міс) і при ризику гіпертермії.

Інгібітори фосфодіестерази показані при органічних і функціональних захворюваннях органів черевної порожнини, що перебігають зі спазмами гладких м'язів (жовчна, кишкова, ниркова коліки, кардіоспазм, панкреатит). В якості допоміжного засобу дротаверин призначають при бронхіальній астмі, деяких гінекологічних захворюваннях.

При абдомінальному болю, пов’язаному з вираженим спазмом гладкої мускулатури порожнинних органів ШКТ, що не знімаються іншими спазмолітиками, у клініці використовують наркотичні анальгетики. Найчастіше призначаються синтетичні і напівсинтетичні наркотичні анальгетики (етилморфіну гідрохлорид, меперидин, промедол, фентаніл, трамадол, піритрамід). Механізм анальгезії пов'язаний з пригніченням ноцицептивної інформації та підсиленням ролі антиноцицептивної системи. При цьому підвищується функціональна активність кіркових утворень, що зумовлює підвищення контролю, гальмування ноцицептивних рецепторів. Крім того, посилюються різні види гностичної, епікритичної чутливості, що також сприяє пригніченню системи больового сприймання.

Потрібно пам’ятати, що наркотичні анальгетики можуть викликати серйозні побічні ефекти: запаморочення, ейфорія, дезорієнтація, нудота, блювання, пригнічення дихального центру, звикання, фізична залежність.

При одночасному застосуванні з іншими препаратами, що чинять депресивний вплив на центральну нервову систему, можливе взаємне посилення ефектів.

<< | >>
Источник: В. П. Черних, І. А. Зупанця, І.Г.Купновицької. КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ. Підручник для студентів фармацевтичних факультетів Міністерство охорони здоров’я України Івано-Франківський національний медичний університет2013. 2013

Еще по теме 6.8. Клінічна фармакологія поліферментних ЛЗ:

  1. 6.8. Клінічна фармакологія поліферментних ЛЗ
  2. Розділ 1ЗАГАЛЬНА КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ
  3. Розділ 2 ПРИВАТНА КЛІНІЧНА ФАРМАКОЛОГІЯ
  4. 4.4. Клінічна фармакологія бронходилятаторів
  5. 4.4. Клінічна фармакологія бронходилятаторів
  6. Клінічна фармакологія холелітолітиків
  7. 9.3. Клінічна фармакологія препаратів інсуліну
  8. Клінічна фармакологія блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ
  9. 1.5. Клінічна фармакологія фібринолітиків, антикоагулянтів, антиагрегантів
  10. Клінічна фармакологія нітратів і нітратоподібних ЛП
  11. Клінічна фармакологія антагоністів кальцію
  12. Клінічна фармакологія ангіопротекторів і антиоксидантів