<<
>>

7.8. Підходи до раціонального вибору ЛП при захворюваннях гепатобіліарної системи

Вибір раціонального жовчогінного засобу здійснюється в залежності від фази хронічного холециститу (загострення або ремісія) і супутнього типу дискінезії (гіпо- або гіпертонічної).

При загостренні хронічного холециститу і наявності жовчної коліки застосовуються переважно холеспазмолітики (платифілін, метацин, но-шпа, папаверин), у наступні кілька днів після загострення (іноді і з самого початку) - жовчогінні засоби з вираженою протизапальною та протимікробною дією (нікодин), у подальшому в міру стихання запального процесу призначаються й інші холеретики; через 7-8 днів після зняття загострення можливе застосування холецистокінетиків (при гіпотонії жовчовивідних шляхів).

При виявленні в жовчі паразитів проводиться специфічна терапія:

а) при опісторхозі, фасціольозі, клонорхозі препаратом вибору є хлоксил, який призначають у вигляді порошку по 2 г на склянку молока, 3-5 разів на день, протягом 2-х днів;

б) при стронгілоїдозі, трихоцефальозі, анкілостомозі: вермокс по 1 табл.

3 рази на день, три дні, з повторенням курсів через 2 - 4 тижні або комбантрін - по 0,25г 1 раз на день, протягом 3-х днів;

в) при лямбліозі: фуразолідон - по 0,15г 4 рази на день чи фазижин по 2г одноразово, або трихопол (флагіл, метронідазол) - по 0,25г 3 рази на день, 5-7 днів, чи амінохінолін - по 0,1г 3 рази на день протягом 5-и днів.

Спільне застосування ЛП, які впливають на функцію гепатобіліарної системи

До комплексних ЛП, які впливають на функцію гепатобіліарної системи відносяться поліферментні препарати та гепатопротектори.

Поліферментні ЛП в гепатології застосовуються при порушенні травлення, яке виникає при запально-дистрофічних захворюваннях печінки та жовчного міхура внаслідок зниження секреції жовчі. До поліферментних належать препарати, які містять у своєму складі компоненти жовчі, панкреатин, геміцелюлазу (фестал, дигестал, котазим-форте, мензим, панстал, рустал, ензистал тощо).

Їх випускають у драже або таблетках, вкритих оболонкою. Ферменти, які містяться в препаратах, полегшують перетравлювання білків, жирів, вуглеводів і сприяють повнішому всмоктуванню останніх у тонкому кишечнику. Екстракт жовчі сприяє емульгуванню жирів, збільшує активність ліпази, поліпшує всмоктування жирів і розчинних у жирах вітамінів. Фермент геміцелюлоза сприяє розщепленню рослинної клітковини. Ці властивості препаратів призводять до поліпшення функціонального стану шлунково-кишкового тракту, нормалізації процесу травлення. Препарати не всмоктуються і діють у просвіті шлунково-кишкового тракту. Вміст драже або таблеток захищений кислотостійкою оболонкою, яка запобігає інактивації ферментів, що входять до складу препаратів хлористоводневою кислотою шлунка. Розчинення оболонки і вивільнення ферментів відбувається у тонкому кишечнику, тобто у лужному середовищі, яке є оптимальним для прояву активності ферментів.

Призначають по 1-2 драже/таблетки з невеликою кількістю рідини під час або відразу після кожного прийому їжі. Їх не слід розжовувати. Тривалість лікування може становити від кількох днів до кількох місяців і навіть років (у разі необхідності постійної замісної терапії при хронічних запально-дистрофічних захворюваннях печінки та жовчного міхура).

Побічна дія: дуже рідко можливе виникнення нудоти й діареї, підвищення рівня сечової кислоти в плазмі крові, а також таких реакцій підвищеної чутливості, як почервоніння шкіри, сльозотеча та чхання.

До комбінованих гепатопротекторів відносяться есенціале, гепабене, гепатофальк планта, левасил, симепар тощо (див. розділ 7.3).

Холагогум - оригінальний рослинний лікарський засіб, що містить збалансований склад активних компонентів. Екстракт чистотілу має спазмолітичну та знеболювальну дію відносно шлунка та жовчного міхура, посилює виділення жовчі (жовчогінна дія). Екстракт куркуми має холеретичну (стимулює вироблення жовчі), холецистокінетичну (стимулює випорожнення жовчного міхура) та протизапальну дії; збільшує секрецію залоз шлунка і, таким чином, при стані зниженої кислотності нормалізує її.

Взаємодія з ЛП інших фармакологічних груп

Сумісне застосування алохолу з холеретиками, синтетичними або рослинного походження, посилює жовчоутворення; комбінація препарату з проносними препаратами призводить до ліквідації закрепів; препарат сприяє кращому всмоктуванню жиророзчинних вітамінів; застосовування алохолу з антисептиками або хіміотерапевтичними засобами при інфекційних процесах у печінці або жовчних шляхах покращує терапевтичну ефективність останніх.

Кислота дегідрохолева покращує всмоктування жиророзчинних вітамінів, посилює дію оксафенаміду.

Комбінування холензиму з проносними препаратами призводить до ліквідації закрепів і зменшення всмоктування токсичних речовин з кишечника. Холензим можна застосовувати з антисептиками чи хіміотерапевтичними засобами при інфекційних процесах у печінці чи жовчних шляхах.

Ліпоєва кислота може знизити ефективність циспластину. Ліпоєва кислота може зв"язувати метали, тому її не варто призначати з препаратами, що містять метали, наприклад, препаратами заліза, магнію, молочними продуктами, оскільки вони містять кальцій. Оскільки препарат може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну або пероральних протидіабетичних засобів, рекомендується регулярний контроль цукру, особливо на початку терапії.

Глутаргін при одночасному застосуванні з амінофіліном і тіазидними діуретиками потенціює підвищення концентрації ендогенного інсуліну у крові. Естроген і пероральні контрацептиви можуть викликати підвищення рівня гормону росту, викликане глутаргіном, і ослабити глюкагонову і інсулінову відповідь на глутаргін. Одночасне застосування глутаргіну із спіронолактоном викликає важку гіперкаліємію. Глутаргін може потенціювати ефект дипіридамолу і ослабляти ефект вінбластину. Лів 52 з обережністю слід призначати пацієнтам з гострими захворюваннями ЖКТ. Тіотріазолін не слід призначати одночасно із засобами, що мають кислу реакцію, оскільки можлива його інактивація.

Не дозволяється використовувати для розведення есенціале розчини електролітів.

Орніцетил здатний викликати алергічні реакції, нудоту, блювання.

Орніцетил несумісний з пеніциліном, вітаміном К, рифампіцином, мепробаматом, діазепамом, фенобарбіталом, етіонамідом.

Тіотриазолін, хофітол не мають встановленої взаємодії з іншими препаратами.

Оксафенамід застосовується одночасно зі спазмолітиками, холінолітиками та антибіотиками.

Урсодезоксихолева кислота не може бути застосовувана одночасно з холестираміном, холестиполом або антацидними препаратами, які містять алюмінію гідроксид та (або) смектит (алюмінію оксид), оскільки ці препарати зв’язують урсодезоксихолеву кислоту в кишечнику і таким чином знижують її поглинання й ефективність. Якщо ж застосування препаратів, що містять одну з цих речовин, все ж є необхідним, їх потрібно застосовувати принаймні за 2 години до або після прийому урсодезоксихолевої кислоти. В окремих випадках урсодезоксихолева кислота може знижувати всмоктування ципрофлоксацину. Урсодезоксихолева кислота може посилити поглинання циклоспорину з кишечника, підвищує ефект пероральних протидіабетичних засобів. Урсодезоксихолева кислота знижує максимальну концентрацію в плазмі і площі під кривою кальцієвого антагоніста нітрендипіну.

Тривале введення білігніну може порушити всмоктування жиророзчинних вітамінів.

Адеметіонін має кислу рН (що може викликати неприємні відчуття в ділянці епігастрію), тому слід уникати паралельного прийому препаратів з кислою рН. При зміні кольору ліофілізованого розчину або таблеток адеметіоніну слід утриматися від їх використання.

Токсичність гепасолу підвищується при хронічній нирковій недостатності, цукровому діабеті. Одночасне призначення гепасолу зі спіронолактоном викликає важку гіперкаліємію. Гепасол несумісний з тіопенталом, ізоніазидом, пеніциламіном, пероральними контрацептивами.

Ербісол потенціює дію антибактеріальних засобів й інтерферонів, його не слід приймати разом з алкоголем (нейтралізує репаративну дію макрофагів), а також імуномодуляторів, які можуть стимулювати гуморальний імунітет, що перешкоджає дії Т-кілерів.

Тиквеол не рекомендується приймати одночасно з Н2-гістаміноблокаторами, інгібіторами протонного насосу, препаратами вісмуту.

Цинарін підсилює дію етанолу, ноотропних, седативних, гіпотензивних і судинорозширювальних ліків.

При застосуванні флумецинолу слід враховувати, що у зв'язку з індукцією ферментів печінки препарат може прискорити метаболізм одночасно вживаних інших ліків.

Антибіотики (неоміцин) та антациди, що не абсорбуються, знижують ефект нормазе.

Вітамін В1 послаблює ефект деполяризувальних міорелаксантів. Піридоксин гальмує перетворення тіаміну у тіамінопірофосфат, посилює алергізацію. Тіамін фармакологічно несумісний (в одному шприці) з пеніциліном, стрептоміцином, нікотиновою кислотою.

Хлорпромазин, іміпрамін, амітриптилін порушують (блокада флавінокінази) включення вітаміну В2 (рибофлавіну) у флавін-мононуклеотид, флавін-аденін-динуклеотид і збільшують його виведення з сечею. При одночасному застосуванні з тиреоїдними гормонами прискорюється метаболізм рибофлавіну. Під впливом М-холіноблокаторів збільшується його всмоктуваність і біодоступність (через уповільнення перистальтики кишечника). Прийом рибофлавіну можна поєднувати з протианемічними засобами, антигіпоксантами, анаболіками. Препарат попереджує або зменшує небажані ефекти хлорамфеніколу (порушення гемопоезу, неврит зорового нерва). У разі одночасного застосування з тетрациклінами можливе зниження їхньої активності.

Вітамін В5 (пантотенат кальцію) підвищує ефективність серцевих глікозидів, зменшує токсичний вплив стрептоміцину та інших протитуберкульозних засобів. Вітамін В5 необхідний для нормального засвоєння і метаболізму фолієвої кислоти.

Вітамін Е посилює ефект стероїдних засобів та НПЗП, серцевих глікозидів, знижує токсичність останніх, а також вітамінів А і D.

α-інтерферон порушує метаболізм циметидину, фенітоїну, варфарину, теофіліну, діазепаму, пропранололу. Слід уникати комбінацій з препаратами, що діють на ЦНС, з імунодепресантами. Протягом всього курсу необхідно контролювати вміст формених елементів крові і функцію печінки. Для пом'якшення побічної дії (грипоподібних симптомів) рекомендується одночасне призначення парацетамолу.

<< | >>
Источник: В. П. Черних, І. А. Зупанця, І.Г.Купновицької. КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ. Підручник для студентів фармацевтичних факультетів Міністерство охорони здоров’я України Івано-Франківський національний медичний університет2013. 2013

Еще по теме 7.8. Підходи до раціонального вибору ЛП при захворюваннях гепатобіліарної системи:

  1. 8.5. Підходи до раціонального вибору ЛП при захворюваннях кровотворної системи
  2. 6.10. Підходи до раціонального вибору ЛП при захворюваннях ШКТ та підшлункової залози
  3. 6.10. Підходи до раціонального вибору ЛП при захворюваннях ШКТ та підшлункової залози
  4. 1.9. Підходи до раціонального вибору лікарських препаратів для лікування захворювань серцево-судинної системи
  5. Підходи до раціонального вибору антибактеріальних ЛП при інфекційних захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів
  6. Підходи до раціонального вибору антибактеріальних лікарських препаратів при лікуванні захворювань органів дихання
  7. 10.4. Підходи до раціонального вибору ЛП при захворюваннях алергічної природи. Спільне застосування протиалергічних засобів, взаємодія ліків з іншими фармакологічними групами
  8. 3.7. Підходи до раціонального вибору ЛП для лікування захворювань суглобів
  9. 7.10. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються при захворюваннях гепатобіліарної системи, їх клініко-біофармацевтичні особливості, правила та умови раціонального застосування
  10. Підходи до раціонального вибору пероральних цукрознижуючих засобів
  11. 7.1. Симптоми і синдроми при основних захворюваннях гепатобіліарної системи
  12. 7.2. Захворювання гепатобіліарної системи, які вимагають обов’язкового втручання лікаря
  13. Підходи до медикаментозного лікування захворювань кровотворної системи