<<
>>

5.6. Побічна дія ЛП, які застосовуються в нефрології. Прогнозування, клінічні прояви, профілактика та шляхи усунення

Петльові діуретики: гіповолемія, гіпокаліємія, метаболічний алкалоз, порушення толерантності до глюкози, артеріальна гіпертонія, порушення серцевого ритму, гострий тубуло-інтерстиційний нефрит, блювання, діарея, апластична анемія.

Калійзберігаючі діуретики: блювання, діарея, підвищення азотистих речовин у крові, порушення менструального циклу, аменорея, алергічний дерматит, гіперкаліємія.

Осмотичні діуретики: зменшення об’єму внутрішньоклітинної води, збільшення екстрацелюлярного об’єму і гіпонатріємія (у зв’язку з цим – прогресування серцевої недостатності), головний біль, нудота, блювання, при тривалому застосуванні – дегідратація й гіпернатріємія.

Тіазидні діуретики: загострення подагри (гіперурикемія), ортостатична гіпотонія, тахікардія, фотосенсибілізація, некротизуючий васкуліт, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперглікемія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, холестатична жовтяниця, імпотенція у чоловіків (перш за все внаслідок гіповолемії).

Інгібітори карбоангідрази: гіпохлоремічний метаболічний ацидоз, фосфатурія і гіперкальційурія, утворення каменів у нирках, гіпокаліємія, сонливість, кумуляція при нирковій недостатності, токсичність щодо нервових закінчень, реакції гіперчутливості (інтерстиційний нефрит, гарячка, висипання).

При застосуванні сечогінних препаратів слід пам’ятати:

- проведення підбору дози та шляху введення відбувається індивідуально, враховуючи стан пацієнта і відповідь на індивідуальну дозу;

- низький онкотичний тиск та набряк інтерстицію нирки зменшують ефективність дії діуретиків;

- збільшення дози препарату, спричинене відсутністю ефекту, слід здійснювати поступово, контролюючи діурез, гематокрит, рівень калію у крові;

- перевага надається дробному введенню діуретиків для рівномірного розподілу рідини в організмі;

- призначивши препарат, необхідно врахувати його дію протягом доби ( бажано, щоб діуретичний ефект не припадав на ніч );

- сечогінна дія може настати при використанні глюкокортикостероїдів на 7-10 день захворювання.

Стероїдні протизапальні ЛП: гіпофункція наднирників, септичні ускладнення, підвищення артеріального тиску, тромбоемболічні ускладнення, остеопороз, остеонекроз, затримка росту, виразкова хвороба, діабетогенний ефект, катаракта, психоневрологічні ускладнення, міопатія, м’язова атрофія, гіпокаліємія, затримка натрію, прояви екзогенного гіперкортицизму, еритроцитоз, лейкоцитоз, тромбоцитоз, рецидивуючі інтеркурентні захворювання.

Для профілактики виникнення побічних ефектів ГКС їх слід призначати згідно з циркадним ритмом секреції у дозах, що поступово знижуються (для профілактики синдрому відміни і атрофії надниркових залоз), з одночасним призначенням препаратів калію, кальцію, вітаміну Д, анаболічних стероїдів, антацидів чи блокаторів протонної помпи, обмеженням іонів натрію, контролюючи за цукром крові, АТ. Пацієнтові слід знати про знижений ГКС імунітет і уникати контакту з інфікованими хворими. При наявності в організмі збудника терапію ГКС допустимо проводити під прикриттям ефективних антибактеріальних, протигрибкових засобів.

НПЗП:

А) шлунково-кишковий тракт: диспепсичні розлади, ерозії та виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, кровотечі та перфорації;

Б) нирки: нефротоксичність НПЗП викликається механізмами:

- внаслідок блокади синтезу простагландину Е2 і простацикліну в нирках НПЗП спричиняють звуження судин і погіршення ниркового кровотоку, що в свою чергу зумовлює розвиток ішемічних змін в нирках, зниження КФ і об’єму діурезу. Як результат – затримка води, набряки, гіпернатріємія, гіпокаліємія, зростання рівня креатиніну в сироватці крові та підвищення АТ;

- можливий розвиток інтерстиційного нефриту, спровокованого препаратами (найбільш небезпечним є фенацетин), які проявляють пряму дію на паренхіму нирок. Є відомості про розвиток тяжкої ниркової недостатності як наслідок гострого алергійного інтерстиційного нефриту, спричиненого використанням НПЗП.

Фактори ризику нефротоксичності: вік понад 65 років, ЦП, навність патології нирок в анамнезі, зменшення об’єму циркулюючої крові, тривалий прийом НПЗП, супутній прийом діуретиків;

В) гематотоксичність: сприяють розвитку апластичної анемії та агранулоцитозу (особливо характерно для піразолідинів та піразолонів);

Г) коагулопатія: мають здатність сповільнювати агрегацію тромбоцитів і проявляти помірний антикоагулянтний ефект, що в свою чергу спричиняє розвитку кровотеч;

Д) гепатотоксичність: під впливом НПЗП можливою є зміна активності трансаміназ та інших ферментів, поява жовтяниці та гепатиту;

Е) реакції гіперчутливості: висипання, набряк Квінке, анафілактичний шок; синдром Лайєлла і Стівена-Джонсона, алергійний інтерстиційний нефрит;

Ж) бронхоспазм найчастіше розвивається при прийомі аспірину хворими на бронхіальну астму;

З) продовження тривалості вагітності та сповільнення пологів: простагландини Е2 та F2а стимулюють міометрій.

Заходи контролю при тривалому застосуванні НПЗП. При патології нирок необхідним є постійне спостереження за виникненням набряків; часте вимірювання АТ, особливо у хворих з АГ; проведення контролю клінічного аналізу сечі з частотою 1 раз у 3 тижні; визначення креатиніну сироватки крові з розрахунком його кліренсу через кожні 1 – 3 місяці.

Антибактеріальні ЛП. Побічні дози антибактеріальних засобів подвні у розділі 2. При лікуванні захворювань сечовидільної системи дозування антибактеріальних засобів слід співвідносити зі ступенем ХНН та функціональним станом нирок; при його порушенні використовувати препарати з переважно печінковим шляхом метаболізму (цефоперазон, цефобід, цефтриаксон).

За наявності порушеного функціонального стану нирок можливим є застосування препаратів з нирковою секрецією; перша доза середньотерапевтична, наступна доза та інтервал між введеннями залежить від швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ більше 30 мл/хв – ½ дози через 12 годин, при ШКФ менше 30 мл/хв – ½ дози через 24 години).

Уроантисептики Нітрофуранові препарати: диспепсичні явища, гепато- та нейротоксичність.

Нітроксолін: шлунково-кишкові розлади, шкірні висипання, забарвлення сечі у оранжево-жовтий колір.

Канефрон Н: можливі алергічні реакції на складові компоненти препарату.

Фурамаг: головний біль, нудота, блювання, втрата апетиту, алергічні реакції, неврит, поліневрит, порушення функції печінки.

Уролітики. Аллогексал: спершу може відбуватися реактивний приступ подагри. Можливі зміни зі сторони ШКТ: нудота, блювання, пронос, шкірні реакції: еритема, кропив’янка, свербіж. Іноді відмічають слабкість, втомлюваність, атаксію, депресію, судоми, парези, парестезії, нейропатії, порушення зору та смакових якостей, катаракту, головокружіння, сонливість та головний біль.

У випадку НН може на фоні прийому аллогексалу розвинутися васкуліт із шкірними реакціями, що є показанням до відміни препарату.

Цистон: в окремих випадках можливі алергічні реакції.

Уролесан: можливі нудота, запаморочення, диспепсичні явища.

Блемарен: алергічні реакції, набряки (затримка натрію), метаболічний алкалоз, диспепсія.

<< | >>
Источник: В. П. Черних, І. А. Зупанця, І.Г.Купновицької. КЛІНІЧНА ФАРМАЦІЯ. Підручник для студентів фармацевтичних факультетів Міністерство охорони здоров’я України Івано-Франківський національний медичний університет2013. 2013

Еще по теме 5.6. Побічна дія ЛП, які застосовуються в нефрології. Прогнозування, клінічні прояви, профілактика та шляхи усунення:

  1. 7.9. Побічна дія ЛП, які застосовуються в гепатології. Прогнозування, клінічні прояви, профілактика та шляхи усунення
  2. 6.11. Побічна дія ЛП, які застосовуються при захорюваннях ШКТ і підшлункової залози. Прогнозування, клінічні прояви, профілактика і шляхи усунення. Противиразкові препарати
  3. 6.11. Побічна дія ЛП, які застосовуються при захорюваннях ШКТ і підшлункової залози. Прогнозування, клінічні прояви, профілактика і шляхи усунення. Противиразкові препарати
  4. 2.3. Побічна дія антибактеріальних лікарських препаратів. Специфічні побічні ефекти, їх прояви і профілактика,шляхи усунення
  5. 10.5. Побічна дія ЛП, які застосовуються в алергології
  6. 1.10. Побічна дія ЛП, які застосовуються в кардіології
  7. 4.9. Побічна дія ЛП, які застосовуються для лікування захворювань дихальної системи
  8. 4.9. Побічна дія ЛП, які застосовуються для лікування захворювань дихальної системи
  9. 9.4. Вимоги до зберігання вітаміновмісних лікарських препаратів у домашніх умовах. Критерії ефективності терапії без рецептурними лікарськими препаратами для усунення і профілактики вітамінноїнедостатності. Ознаки передозування, шляхи його профілактики та лікування
  10. 3.8. Побічна дія ЛП, що застосовуються у ревматології. Поняття про НПЗП – гастропатії. Синдром Рея
  11. 9.7.Побічна дія ЛП, які використовуються в ендокринології