<<
>>

Показання та принципи використання в терапевтичній клініці

Основні показання:

- токсичні ураження печінки;

- гострий і хронічний гепатити різної етіології;

- ураження печінки лікарськими препаратами;

- хронічні запальні захворювання печінки;

- цирози печінки різної етіології;

- жирова дистрофія печінки різної етіології;

- печінкова енцефалопатія;

- печінкова кома;

- отруєння гепатотропними отрутами;

- радіаційний синдром;

- псоріаз (як допоміжна терапія);

- лептоспіроз (при гіперамонемії).

Найчастіше ГП використовуються в терапевтичній (гастроентерологічній) практиці.

При виборі ГП необхідно враховувати наступні вимоги:

- достатньо повна абсорбція;

- наявність ефекту «першого проходження» через печінку;

- виражена здатність зв’язувати або запобігати утворенню високоактивних ушкоджуючих з’єднань;

- можливість зменшувати надмірно виражене запалення;

- пригнічення фіброгенезу;

- стимуляція регенерації печінки;

- природний метаболізм при патології печінки;

- екстенсивна ентерогепатична циркуляція;

- відсутність токсичності.

При вірусних ураженнях печінки ГП можуть бути додатком до етіотропної терапії.

Вибір і дозування ГП визначаються наступними факторами:

- Етіологією захворювання.

- Наявністю холестазу.

- Ступенем активності патологічного процесу.

- Необхідністю проведення тривалої антифібротичної терапії.

- Включенням у патогенез некрозу гепатоцитів аутоімунних реакцій.

Терапію ГП необхідно проводити диференційовано з урахуванням механізму розвитку захворювання. Кожен препарат має свою особливість дії, що виділяє його серед інших.

Похідні силімарина доцільно застосовувати при захворюваннях печінки з клінічними та біохімічними ознаками активності. Обережності слід дотримуватися у хворих на холестаз (під впливом препарату холестаз може посилюватися). Силімарин перешкоджає проникненню в клітини печінки гепатотоксичних речовин. Випускається розчин силімарина для внутрішньовенних інфузій, який використовується для лікування гострих екзогенних інтоксикацій, в тому числі при отруєннях блідою поганкою - дигідросукцината натрієва сіль (легалон-сил). Дозування встановлюється індивідуально, залежно від тяжкості перебігу захворювання. Таблетки, драже та капсули слід приймати не розжовуючи та запиваючи невеликою кількістю води. Тривалість курсу терапії не повинна перевищувати 4-6 тижнів, після цього за необхідності продовження лікування доцільно змінити препарат, наприклад, призначити ЕФЛ.

У клінічній практиці препарати, які містять ЕФЛ, використовуються за трьома основними напрямами: при захворюваннях печінки та її токсичних ураженнях; при патології внутрішніх органів, що ускладнюється пошкодженням печінки; як метод «медикаментозного прикриття» при призначенні лікарських препаратів, що викликають ураження печінки (тетрацикліну, ріфампіцину, парацетамолу, індометацину та ін.). Їх призначають при хронічних гепатитах, цирозі печінки, жировій дистрофії, печінковій комі. Також застосовують при радіаційному синдромі та токсикозі вагітних, для профілактики рецидивів жовчнокам’яної хвороби, передопераційної підготовки та післяопераційного лікування хворих, особливо у випадках хірургічних втручань на печінці та жовчних шляхах. Застосування при активних гепатитах може сприяти посиленню холестазу та запальній активності. Рекомендована схема призначення передбачає проведення курсу 10 внутрішньовенних ін’єкцій по 10-20 мл (2-4 ампули), заздалегідь розведених кров’ю пацієнта. Після закінчення курсу препарат призначається перорально по 2 капсули 3 рази на день впродовж 3 місяців. Препарат може застосовуватися під час вагітності. При гострих ураженнях печінки тривалість прийому препарату можна обмежити двома тижнями. За цей час досягається стійке усунення суб’єктивних скарг хворого та практична нормалізація біохімічних показників крові.

Орнітин в основному використовується для корекції проявів печінкової енцефалопатії. Препарат призначається внутрішньовенно 20-40 г (4-8 ампул) або всередину по 1 пакету гранулята, розчиненого в 200 мл рідини, 2-3 рази на добу, короткими або тривалими курсами. Можливе використання як додаткове джерело метаболічного азоту у пацієнтів, що страждають на білкову недостатність.

<< | >>
Источник: М. І. Яблучанського та В. М. Савченка. Клінічна фармакологія : Підручник для студентів і лікарів / [Абдуєва Ф. М., Бичкова О. Ю., Бондаренко І. О. та ін.]; за загальною редакцією М. І. Яблучанського та В. М. Савченка. - Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна,2011.- 405 с.. 2011

Еще по теме Показання та принципи використання в терапевтичній клініці:

  1. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  2. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  3. Показання та принципи використання у терапевтичній клініці
  4. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  5. Показання і принципи використання в терапевтичній клініці
  6. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  7. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  8. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  9. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  10. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  11. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  12. Показання та принципи використання у терапевтичній клініці
  13. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  14. Показання та принципи використання в терапевтичній клініці
  15. Показання та принципи використання ІПП у терапевтичній клініці
  16. Показання до використання ЦФС у терапевтичній клініці
  17. Показання до використання карбапенемів в терапевтичній клініці (схвалені FDA)
  18. Показання в терапевтичній клініці