<<
>>

Діагностика

1. Бімануальне дослідження.

2. Ультразвукове дослідження органів малого таза, яке дозволяє встановити розміри, кількість, локалізація, ехогенність, структуру вузлів, виявити наявність супутньої гіперплазії ендометрія, патології придатків.

3. В окремих випадках проводиться МРТ.

4. Гістологічне дослідження зскрібка із цервікального каналу та порожнини матки.

5. Гістероскопія застосовується для виявлення наявності підслизових фіброматоз- них вузлів, стану ендометрія, у деяких випадках — гістеросальпінгографія. Перевагою гістероскопії є можливість одночасної біопсії ендометрія, видалення поліпів та субмукозних вузлів, абляції та резекції ендометрія.

6. Порівняно рідко виникає необхідність у діагностичній лапароскопії, переважно при необхідності диференційної діагностики (лейоміома або пухлина придатків) та для розпізнавання вторинних змін в міомі, та допплеросонографії, що використовується для виявлення особливостей васкуляризації вузлів.

Алгоритм ведення пацієнток із міомою матки подано на рис. Д.46.

Рис. Д.46. Алгоритм ведення пацієнток із міомою матки

Коментарі до алгоритму

Принципи ведення пацієнток:

Жінкам із невизначеним діагнозом лейоміоми після проведення трансвагінального ультразвукового дослідження та трансвагінальної соногістерографії або тим, які відмовляються від проведення трансвагінальної ультрасонографії у зв’язку з можливим дискомфортом, можна рекомендувати МРТ (С).

Жінкам, у яких діагностовано лейоміому матки, доцільно обстежити стан щитоподібної залози, зважаючи на те, що у 74 % випадках міома розвивається на фоні патології щитоподібної залози (С).

При розмірах лейоміоми більше 12 тижнів слід надавати перевагу трансабдомі- нальному ультразвуковому дослідженню (С).

Метод трансвагінальної ехографії є високоінформативним у діагностиці гіперплазії ендометрія, але за допомогою цього методу часто неможливо розрізнити суб- мукозну міому та поліпи (А).

Застосування трансвагінальної ехографії та трансвагінальної соногістерографії має більшу діагностичну цінність при визначенні локалізації субмукозних вузлів порівняно із гістероскопією (А). Попереднє проведення трансвагінальної соногістерографії у жінок із внутрішньоматковою патологією у 40 % випадків дозволяє уникнути гістероскопії (А).

При проведенні гістероскопії виконуються такі рекомендації:

— більш доцільним є використання фізрозчину (А);

— процедура виконується під анестезією (А).

Жінки із безсимптомним перебігом міоми розмірами до 12 тижнів при відсутності інших патологічних утворень органів малого таза потребують подальшого поглибленого обстеження для виявлення іншої патології, що спричинює розвиток лейоміоми матки та відповідно її лікування. Вони повинні звертатися до лікаря 1 раз на рік, або у разі виникнення симптомів захворювання (С), — частіше.

Жінки із асимптомною міомою більше 12 тижнів повинні консультуватися у спеціалістів індивідуально в узгодженому режимі спостереження, але не рідше одного разу на рік та отримувати консервативну терапію (С) у разі відмови від операції або при наявності протипоказань до неї. Навіть при відсутності клінічних проявів захворювання, у зв'язку із несприятливим прогнозом перебігу міоми розмірами більше 12 тижнів, зважаючи на зниження гальмуючої дії гормональної терапії при великих розмірах міом, консервативна міомектомія рекомендується жінкам, зацікавленим у збереженні репродуктивної функції (С).

Медикаментозне лікування міоми

Медикаментозна терапія є методом вибору у жінок, які не підлягають хірургічному лікуванню або відмовляються від нього. Варто відмітити, що розміри міоми повертаються до попередніх протягом 6 місяців після припинення терапії (С).

Медикаментозне лікування включає негормональні засоби та препарати гормональної терапії.

Негормональні засоби — переважно симптоматична терапія: гемостатики (при кровотечі) та спазмолітики, нестероїдні протизапальні препарати (при больовому синдромі), а також заходи, направлені на лікування патологічних станів, що можуть сприяти росту лейоміоми матки (патологія щитоподібної залози, запальні процеси геніталій) та на нормалізацію обміну речовин (антиоксиданти, антиагреганти, полівітаміни, фітотерапія) (С).

Гормональна терапія — основа медикаментозного лікування лейоміоми — являє собою корегуючу гормональну терапію, направлену на зменшення як системної, так і локальної дисгормонемії (С) (табл. Д.21).

Оральні контрацептиви не призводять до зменшення розмірів лейоміоми, але можуть зменшувати менструальну крововтрату зі значним підвищенням гематокриту та інших показників гемограми і можуть застосовуватися для гемостаза (В).

Даназол не рекомендується як початкове лікування фіброміоми, оскільки він не є таким ефективним як аГн-РГ та має андрогенні побічні ефекти (В).

Прогестагени застосовуються у комплексі медикаментозного лікування лейо- міоми, яка супроводжується гіперпластичними процесами ендометрія з метою зменшення локальної гіперестрогенемії. Використовуються препарати, дози та режими, що забезпечують стромальну супресію ендометрія (дідрогестерон 20-30 мг з 5-го по 25-й день менструального циклу (МЦ)), норетистерон (10 мг з 5-го по 25-й день МЦ) та лінестрол (20 мг з 5-го по 25-й день МЦ) (В).

Лікування агоністами Гн-РГ ефективно зменшує розмір вузлів та матки, але застосовується не більше 6 місяців у зв’язку із розвитком синдрому медикаментозної менопаузи при тривалому застосуванні (А). Жінкам із міомою, що мають гіперплас- тичні процеси ендометрія, рекомендується застосування Гн-РГ (гозерелін) сумісно із призначенням дідрогестерону по 20 мг з 5-го по 25-й день (протягом першого циклу) (С).

Лікування агоністами Гн-РГ (гозерелін) у комбінації із ЗГТ (“add-back” терапія естрогенами та прогестинами) призводить до зменшення розмірів міоми, не викликає проявів медикаментозної менопаузи та є альтернативним методом лікування для жінок, які мають протипоказання до хірургічного лікування або поінформоване відмовлення від операції (В).

Жінкам із діагностованою лейоміомою, які мають кров’янисті виділення при застосуванні ЗГТ, рекомендується зменшити дозу естрогенів або збільшити дозу прогестерону (С).

Спостережень щодо підтвердження зменшення розмірів міоми при застосуванні ВМС, що виділяють прогестагени, недостатньо, однак позитивна динаміка клінічних проявів дозволяє рекомендувати цей метод у лікуванні лейоміоми (С).

Таблиця Д.21

Рекомендовані засоби гормональної терапії міоми

Рекомендовані препарати Рівень

достовір

ності

ефектив

ності

Покращання симптомів Зменшення розмірів

міоми

Макси

мальна

тривалість

застосу

вання

Можливі

побічні

ефекти

КОК (при наявності тяжкої менструальної кровотечі) б Позитивний

вплив

Відсутність

ефекту

Необмежена при відсутності протипоказань з боку екст- рагенітальних захворювань Нудота, головний біль, маст- алгія
Аналоги Гн-Рг (гозере- лін 3,75 мг 1 раз на 28 днів) а Позитивний

вплив

Позитивний ефект 6 міс Симптоми медикаментозної менопаузи
ВМС із лево- норгестрелом в Позитивний

вплив

Вплив не доведено 5 років Нерегулярні мізерні місячні, експульсія
Прогестагени із вираженим впливом на ендометрій (при супутній гіперплазії ендометрія) в Позитивний

вплив

Вплив не доведено 6 міс Нудота, головний біль, маст- алгія
Даназол а Досліджень не достатньо Позитивний

ефект

6 міс Андрогенні побічні ефекти

<< | >>
Источник: Колектив авторiв. Акушерство і гінекологія Підручник: У 2-х томах. Т. 2. — Одеса: Одес. держ. мед. ун-т,2005. — 420 с.. 2005

Еще по теме Діагностика:

  1. Перспективи пренатальної діагностики. Преімплантаційна діагностика
  2. ТЕМА 1. ПОЛОГОВІ ШЛЯХИ ЖІНКИ. ПЛІД ЯК ОБ'ЄКТ ПОЛОГІВ. ДІАГНОСТИКА РАННІХ СТРОКІВ ВАГІТНОСТІ. ДІАГНОСТИКА ПІЗНІХ СТРОКІВ ВАГІТНОСТІ. АКУШЕРСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ.
  3. Пренатальна діагностика
  4. Діагностика
  5. Діагностика
  6. СТЕНОКАРДІЯ: ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ
  7. Диференціальна діагностика.
  8. Методи діагностики ВІЛ.
  9. Діагностика багатоплідної вагітності
  10. Діагностика
  11. Діагностика маловоддя
  12. АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ: ПАТОГЕНЕЗ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ДІАГНОСТИКА
  13. ІНФАРКТ МІОКАРДА: ПАТОГЕНЕЗ, КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА
  14. Розділ 6.ПРЕНАТАЛЬНИЙ СКРИНІНГ, ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ.
  15. Розділ 10.АНТЕНАТАЛЬНА ДІАГНОСТИКА СТАНУ ПЛОДА
  16. Діагностика ДМК
  17. Клінічна маніфестація та діагностика
  18. РОЗДІЛ 7. СУЧАСНІ МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ СТАНУ ПЛОДА
  19. Діагностика і підтвердження пологів:
  20. Діагностика тазових передлежань