БІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ГАРЯЧКИ

Гарячка як компонент запальної відповіді організму на інфекцію має захисний характер (підвищення летальності від інфекції при ліквідації Г). Під впливом помірної Г посилюється синтез інтерферонів, ФНП, підвищується бактерицидність полінуклеарів і реакція лімфоцитів на мітоген, знижується концентрація заліза та цинку в крові.

При значному підвищенні температури тіла (ближче до 40 °С) переважають негативні ефекти Г:

• підвищується метаболізм, споживання 02 і виділення С02;

• посилюється втрата рідини, виникає додаткове навантаження на серце і легені.

Дитина з необтяженим преморбідним фоном переносить ці зміни легко, хоча і спостерігається дискомфорт, але у дітей з патологією Г може значно погіршитися стан. Зокрема у дітей з ураженням ЦНС Г сприяє розвитку набряку головного мозку, судом.

Гарячку за тривалістю розрізняють: ефемерна — температура триває від кількох годин до 2-х діб, гостра — до 7-15 днів, підгостра — до 45 днів та хронічна — понад 45 днів.

Слід розрізняти верхню та нижню летальну температуру. Інтервал між нормальною та верхньою летальною температурою для внутрішніх органів складає біля 6 °С. У людини верхня летальна температура — 43 °С, при якій порушується структура мембран клітин, відбувається денатурація білків, інактивуються ферменти, виникає гіпоксія та гіпоксемія, різко сповільнюються біологічні процеси, що призводить до летального кінця. Нижня летальна температура — 23-15 °С, коли відбуваються майже всі вищезазначені негативні процеси.

У дітей раннього віку (до 3-х років) захисно-пристосувальний характер Г найменше виражений, особливо в ослаблених, травмованих під час пологів і тих, які зазнали впливу гіпоксії.

До групи ризику несприятливого перебігу Г включають дітей:

• перших 2-х місяців життя при температурі понад 38 °С;

• з фебрильними судомами в анамнезі;

• хронічною патологією серцево-судинної системи та органів дихання;

• спадковими метаболічними захворюваннями;

• патологією ЦНС, що виникла в перинатальному періоді.

Необхідно зауважити, що недоношені та діти першого місяця

життя мають знижену чутливість центру терморегуляції до пі- рогенів, тому в них може бути нормальна і навіть субнормальна температура при сепсисі, гнійному менінгіті.

У практиці педіатра часто зустрічається гіпертермічний синдром— патологічний стан, коли температура швидко і неперед- бачувано підвищується до 38,5-3? °С і більше, супроводжується порушеннями мікроциркуляції, метаболічними розладами та прогресуючою дисфункцією життєво важливих органів і систем.

Гіпертермічний синдром (синдром гіперпірексії) у дітей виникає як наслідок багатьох інфекційних і неврологічних захворювань через невідповідність теплопродукції та тепловіддачі.

Синдром гіперпірексії у малюків може бути еквівалентом шоку: стан дитини раптово погіршується, шкіра бліда, наростає тахікардія, занепокоєння, прискорений поверхневий подих, виникають судоми, блювання.

Температура тіла підвищується до 39-40 °С, подальше підвищення може призвести до набряку мозку із порушенням вітальних функцій організму.

Основні групи захворювань, що викликають гарячковий стан:

• інфекції (вірусні, бактеріальні, рикетсіальні, грибкові, паразитарні, атипові збудники та інші, включаючи сепсис);

• дифузні хвороби сполучної тканини (системний червоний вовчак, дерматоміозит, склеродермія);

• ювенільний ревматоїдний артрит, системні васкуліти (вузликовий периартеріїт);

• злоякісні новоутворення, онкогематологічні захворювання;

• інші причини (діенцефальний синдром, порушення обміну речовин та функцій залоз внутрішньої секреції).

При гарячкових станах доцільно виявляти клінічні еквіваленти відповідності процесів тепловіддачі підвищеному рівню

теплопродукції. Якщо тепловіддача відповідає теплопродукції, то у дитини спостерігається нормальна поведінка та самопочуття, рожевий чи помірно гіперемійований колір шкіри, волога та тепла на дотик шкіра. Така клінічна картина відповідає прогностично сприятливому варіанту гарячки («рожева» гарячка). Коли ж тепловіддача неадекватна теплопродукції при значному порушенні периферичного кровообігу, то розвивається «бліда» гарячка, не сприятлива прогностично — стан дитини значно погіршується, наближається до тяжкого: бліда шкіра, акроціаноз, озноб, мармуровий малюнок шкіри нижніх кінцівок, холодні на дотик долоні та стопи.

Таким чином, виділяють «білу» і «рожеву» гіпертермію.

«Біла» гіпертермія — блідість шкірних покривів, «марму- ровість» малюнку, ціанотичний відтінок нігтів і губ, позитивний симптом «білої плями»; холодні кінцівки; виражена тахікардія; задишка. Поведінка дитини порушена, відзначаються млявість, апатія; можливі судоми. Загальний стан значно порушений.

«Рожева» гіпертермія — шкірні покриви рожеві, вологі, гарячі на дотик, кінцівки теплі; збільшення частоти серцевих скорочень і дихання відповідають ступеневі підвищення температури, поведінка дитини звичайна. Загальний стан порушений незначно.