Медико-соціальні аспекти охорони здоров'я матері та дитини

Охорона здоров'я матері та дитини — це комплекс державних і громадських заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я жінок і дітей та покращання демографічної ситуації, на забезпечення здорового всебічного розвитку молоді та дітей.

Медико-соціальнезначення системи охорони здоров'я матері та дитини визначається її провідною роллю в збереженні та поліпшенні здоров'я жінки, зниженні материнської та смертності немовлят, вихованні здорового, гармонійно розвиненого покоління.

Значущість системи охорони матері та дитини зростає з огляду на негативні зміни демографічної ситуації, підвищення захворюваності на окремі хвороби та інвалідності як працездатного населення, так і дітей.

Ефективність охорони здоров'я матері та дитини залежить від вирішення низки завдань, до яких відносяться:

• соціальний захист родини, матері та дитини, адресне надання соціальної допомоги;

• першочергове спрямування відповідних ресурсів на розвитоквідповідних лікувально-профілактичних і оздоровчих закладів;

• впровадження медичного страхування та реорганізація діючої системи лікувально-профілактичної допомоги;

• антенатальна охорона плода за участю відповідних лікувальних і санітарно-профілактичних закладів;

• впровадження сучасних ефективних медичних технологій;

• профілактика інфекційних захворювань, здійснення в повному обсязі імунопрофілактики;

• формування здорового способу життя.

Тільки дієва соціальна політика держави може забезпечити їх реалізацію шляхом інтенсифікації діяльності структур, причетних до охорони материнства та дитинства.

Здійснення численних державних, громадських, медико-соціальних заходів повинно відбуватися на основі засад, передбачених відповідними законодавчими актами.

Законодавча база охорони здоров'я жінок і дітей в Україні включає більшість визнаних на міжнародному рівні прав людини.

Згідно з Конституцією України:

• людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (стаття 3);

• кожна людина має невід'ємне право на життя і здоров'я та право наїх захист (стаття 27);

• кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49).

У 1991 р. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, підписала Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей і розробила план дій щодо її реалізації.

Виконання Конвенції та інших міжнародних договорів, учасником яких є наша держава, контролюється статтею 9 Конституції. При визнанні Верховною Радою вони набувають статус обов'язкових і стають частиною національного законодавства.

Конвенція ООН грунтується на визнанні дітей частиною суспільства з пріоритетами загальнолюдських цінностей та гармонійного розвитку особистості, відсутності дискримінації дитини за будь-якими ознаками чи мотивами.

Відповідно до статті 24 кожна дитина має право на найдосконаліші послуги системи охорони здоров'я.

Вирішення проблем охорони здоров'я матері та дитини, в т.ч. медичного забезпечення, залежить від соціального та економічного статусу жінки.

Рівність прав чоловіка та жінки в усіх сферах життя закріплена 24 статтею Конституції. Реалізація задекларованої рівності може бути реально забезпечена лише належними соціально-економічними умовами.

Жінки України беруть активну участь у суспільному виробництві, серед усіх працюючих вони становлять майже 52 %. їх питома вага в різних галузях економіки коливається в значних межах (табл. 1).

Таблиця І

Представництво жінок у різних галузях економіки */

Якщо в будівництві та на транспорті частка жінок становить 26-30 %, то в торгівлі та освіті вона досягає 3/4 працюючих, а в охороні здоров'я перевищує 80 %.

У зв'язку з цим, важливе значення має створення оптимальних умов для забезпечення прав жінок. Це, передусім, стосується реалізації положень, визначених документами Міжнародної організації праці (МОП).

Більшість з них так або інакше спрямована на захист репродуктивної функції жінки.

Конвенція МОП № 103 (1952 р.) передбачає державну допомогу майбутній матері - забезпечення необхідного рівня життя, медичної допомоги, заборону під час вагітності працювати у важких та шкідливих умовах, надання відпустки до та після пологів, для виховання дитини.

Ці положення знайшли відтворення в VII розділі Основ законодавства України про охорону здоров я 0992 р.).

В статті 57 висвітлені заходи щодо заохочення материнства, гарантій охорони здоров'я матері та дитини, а саме:

• організація мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв і будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів;

• заборона застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров'я виробництвах;

• поліпшення та оздоровлення умов праці та побуту;

• усунення негативних економічних факторів;

• надання відпустки в зв'язку з вагітністю та пологами з виплатою допомоги із соціального страхування;

• грошова допомога при народженні дитини та на час догляду за нею під час хвороби;

• державна та громадська допомога дітям.

З метою охорони здоров'я жінці надається право самій вирішувати питання про материнство.

Відповідно до статті 50 жінка особисто вирішує питання про штучне переривання вагітності (протягом 12 тижнів) в акредитованих закладах охорони здоров'я. При більшому терміні (від 12 до 28 тижнів) аборт може бути зроблено лише за соціальними та медичними показаннями в окремих випадках.

Кожній жінці передбачене забезпечення у відповідних закладах кваліфікованого медичного нагляду за перебігом вагітності, стаціонарної допомоги при пологах і лікувально-профілактичної допомоги матері та новонародженій дитині (стаття 58).

Згідно зі статтями 60, 62 Основ медична допомога дітям і підліткам забезпечується такими лікувально-профілактичними та оздоровчими закладами: дитячими поліклініками, відділеннями, лікарнями, санаторіями та іншими.

Контроль здійснюють органи охорони здоров'я та освіти за участю громадських організацій.

Основами законодавства визначено право громадян на державну допомогу при догляді за дитиною з дефектами фізичного та психічного розвитку (стаття 63).

Родина може передати її до відповідного дитячого закладу на державне утримання. Якщо хворою дитиною опікується сім'я, держава гарантує їй право на медико-соціальну допомогу, в тому числі грошову.

Принцип найкращого забезпечення інтересів дитини відповідно до статті З Конвенції ООН закріплено в Кодексі про шлюб і сім'ю, Цивільному, Кримінальному, Кодексі законів про працю, Основах законодавства України про охорону здоров'я. Він відтворений також у Законах України щодо освіти, сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, соціального захисту інвалідів і громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.