<<
>>

Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров'я

Посади лікарів-спеціалістів Лікарська спеціальність

І. Керівники лікувальних і санітарно-профілактичних закладів та їх заступники

1. Генеральний директор Організація і управління охороною

здоров'я

2.

Директор

3. Головний лікар

4. Головний державний санітарний лікар

5. Начальник

6. Завідуючий

7. Заступник із числа лікарів (генерального директора, директора, головного лікаря, начальника, завідуючого)

II. Керівники структурних підрозділів

1. Завідуючий Лікарська спеціальність

2. Начальник за профілем структурного підрозділу

III. Лікарі-спеціалісти

1. Лікар-акушер-гінеколог

2. Лікар-алерголог

3. Лікар-алерголог дитячий

4. Лікар-анестезіолог

5. Лікар-анестезіолог дитячий

6.

Лікар-бактеріолог

7. Лікар-вірусолог

8. Лікар-гастроентеролог

9. Лікар-гастроентеролог дитячий

10. Лікар-генетик

11. Лікар-гематолог

12. Лікар-гематолог дитячий

13. Лікар-геріатр

14. Лікар-гінеколог дитячого та підліткового віку

15. Лікар-гінеколог-онколог

16. Лікар з гігієни дітей та підлітків

17. Лікар з гігієни праці

18. Лікар з гігієни харчування

19. Лікар-дерматовенеролог

20. Дитячий

21. Лікар-дезінфекціоніст

22. Лікар-дієтолог

23. Лікар-епідеміолог

24. Лікар-ендокринолог

25. Лікар-ендокринолог дитячий

26. Лікар-ендоскопіст

27. Лікар загальної практики - Сімейний лікар

28. Лікар з загальної гігієни

29. Лікар-імунолог

30.

Лікар-імунолог клінічний

31. Лікар-імунолог дитячий

32. Лікар-імунолог-лаборант

33. Лікар-інфекціоніст дитячий

34. Лікар-інфекціоніст

35. Лікар-інтерн

36. Лікар-кардіолог

37. Лікар-кардіоревматолог дитячий

38. Лікар-комбустіолог

39. Лікар з комунальної гігієни

40. Лікар-лаборант

41. Лікар-лаборант з клінічної біохімії

42. Лікар-лаборант-генетик

43. Лікар-лаборант-гігієніст

49. Лікар-мікробіолог-вірусолог

50. Лікар-нарколог

51. Лікар-нарколог дільничний

52. Лікар-невропатолог

53. Лікар-невролог дитячий

54. Лікар-нефролог

55. Лікар-нефролог дитячий

56. Лікар-нейрохірург

57. Лікар-онколог

58. Лікар-онколог дитячий

59. Лікар-ортопед-травматолог

60. Лікар-ортопед-травматолог дитячий

61. Лікар-отоларинголог

62. Лікар-отоларинголог дитячий

63. Лікар-отоларинголог-онколог

64. Лікар-офтальмолог

65. Лікар-офтальмолог дитячий

66. Лікар-паразитолог

67. Лікар-патологоанатом

68. Лікар-патологоанатом дитячий

69. Лікар-педіатр

70. Лікар-педіатр дільничний

71. Лікар-педіатр-неонатолог

72. Лікар з променевої терапії

Імунологія Клінічна імунологія Дитяча імунологія Лабораторна імунологія Дитячі інфекційні хвороби Інфекційні хвороби Відповідна спеціальність Кардіологія

Дитяча кардіоревматологія Комбустіологія Комунальна гігієна Клінічна лабораторна діагностика Клінічна біохімія Генетика лабораторна Лабораторні дослідження факторів навколишнього середовища Лабораторні дослідження хімічних факторів навколишнього середовища Лабораторні дослідження фізичних факторів навколишнього середовища Лікувальна фізкультура і спортивна медицина

Лікувальна фізкультура Організація і управління охороною здоров'я

Мікробіологія і вірусологія

Наркологія

Наркологія

Неврологія

Дитяча неврологія

Нефрологія

Дитяча нефрологія

Нейрохірургія

Онкологія

Дитяча онкологія

Ортопедія і травматологія

Дитяча ортопедія і травматологія

Отоларингологія

Дитяча отоларингологія

Онкоотоларингологія

Офтальмологія

Дитяча офтальмологія

Паразитологія

Патологічна анатомія

Дитяча патологічна анатомія

Педіатрія

Педіатрія

Неонатологія

Променева терапія

73.

Лікар приймальної палати (відділення)

74. Лікар-профпатолог

75. Лікар-психіатр

76. Лікар-психіатр дільничний

77. Лікар-психіатр дитячий

78. Лікар-психіатр дитячий дільничний

79. Лікар-психіатр підлітковий

80. Лікар-психіатр підлітковий дільничний

81. Лікар-психотерапевт

82. Лікар-психофізіолог

83. Лікар-пульмонолог

84. Лікар-пульмонолог дитячий

85. Лікар пункту охорони здоров'я

86. Лікар з радіаційної гігієни

87. Лікар-радіолог

88. Лікар з радіонуклідної діагностики

89. Лікар-рентгенолог

90. Лікар-ревматолог

91. Лікар-рефлексотерапевт

92. Лікар-санолог

93. Лікар зі спортивної медицини

94. Лікар-сексопатолог

95. Лікар-статистик

96. Лікар-стажист

97. Лікар-стоматолог

98. Лікар-стоматолог-терапевт

99. Лікар-стоматолог дитячий

100. Лікар-стоматолог-хірург

101. Лікар-стоматолог-ортопед

102. Лікар-стоматолог-ортодонт

103. Лікар судновий

104. Лікар-судово-психіатричний експерт

105. Лікар-судово-медичний експерт

106. Лікар-судово-медичний гістолог

107. Лікар-судово-медичний імунолог

108. Лікар-судово-медичний криміналіст

109. Лікар-судово-медичний цитолог

110. Лікар-судово-медичний токсиколог

111. Лікар-сурдолог

112. Лікар-токсиколог

113. Лікар-терапевт

114. Лікар-терапевт дільничний

115Лікар-терапевт цехової лікарської дільниці

116. Лікар-терапевт підлітковий

117. Лікар-трансплантолог

118. Лікар-трансфузіолог

119. Лікар-уролог

120. Лікар-уролог дитячий

121. Лікар з ультразвукової діагностики

122. Лікар-фтизіатр

123. Лікар-фтизіатр дільничний

124. Лікар-фтизіатр дитячий

125. Лікар-фізіотерапевт

126. Лікар з функціональної діагностики

127. Лікар-хірург

128. Лікар-хірург дитячий

129. Лікар-хірург-онколог

130. Лікар-хірург судинний

131.

Лікар-хірург серцево-судинний

132. Лікар-хірург торакальний

133. Лікар-хірург проктолог

134. Лікар швидкої медичної допомоги

135. Лікар з народної та нетрадиційної медицини

136. Лікар з авіаційної та космічної медицини

137. Лікар-психолог

138. Лікар-нейрохірург дитячий

Професійна компетентність та обсяг загальних і спеціальних знань, практичних навичок і вмінь лікарів-спеціалістів визначається кваліфікаційними характеристиками.

Всі функції, обов'язки, права та відповідальність медичних працівників визначаються посадовими інструкціями та функціональними обов'язками, що розробляються в лікувально-профілактичних закладах відповідно до конкретних умов їх діяльності.

Розмежування функцій залежить насамперед від участі лікувально-профілактичних закладів в наданні допомоги різного ступеня складності: первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої), від їх потужності, видів спеціалізованої допомоги, а також категорії, присвоєної ЛПЗ відповідною акредитаційною комісією.

Потужність стаціонару визначається кількістю ліжок, а поліклініки - кількістю відвідувань за зміну.

Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров'я (1992 р.) розрізняють первинну, вторинну та третинну лікувально-профілактичну допомогу.

Первинна лікувально-профілактична допомога, як основна частина ме- дико-санітарної допомоги, передбачає консультацію лікаря загальної практики (сімейного), діагностику та лікування основних найбільш поширених захворювань, направлення пацієнта для надання спеціалізованої допомоги, проведення профілактичних заходів.

Вторинна (спеціалізована) допомога передбачає кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику та лікування лікарями-спеціалістами.

Третинна (високос пеціалізованадопомога надається лікарями (або їх групами), які мають відповідну підготовку в галузі складних для діагностики та лікування захворювань, а також захворювань, що рідко зустрічаються.

В діючій системі охорони здоров'я первинна та вторинна лікувально- профілактична допомога надається в амбулаторіях, сільських дільничних лікарнях, поліклініках, міських і центральних районних лікарнях.

Третинну допомогу забезпечують спеціалізовані та багатопрофільні лікарні (обласні, центральні міські), діагностичні та медичні центри, диспансери.

Забезпечення населення лікувально-профілактичною допомогою в достатньому обсязі та високої якості залежить від адекватності матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я, професіоналізму та кваліфікації лікарів, компетентності керівників, психологічної готовності населення піклуватися про стан свого здоров'я.

Однією з обов'язкових умов, що забезпечують належну якість медичної допомоги, є проведення ліцензування та акредитацгглікувально-профілак- тичних закладів.

Ліцензуванню підлягають:

• усі лікувально-профілактичні заклади незалежно від форм власності;

• особи, що займаються індивідуальною медичною діяльністю;

• особи, які одержали дипломи цілителя та мають намір займатись народною медициною.

Основні завдання проведення ліцензування та акредитації полягають насамперед у визначенні можливостей і підтвердженні права лікувально-профілактичного закладу чи фізичної особи надавати медичну допомогу в обсязі та якості не нижче встановлених стандартів. Ця дія повинна забезпечити захист інтересів споживача медичної допомоги та послуг на державному рівні, що має бути основною метою управління діяльністю лікувально-профілактичних закладів.

В Україні проводиться державна акредитація закладів охорони здоров'я для суттєвого підвищення якості медичної допомоги населенню та підготовки до введення страхової медицини. Цей захід передбачає також приведення мережі лікувально-профілактичних закладів у відповідність до наявних ресурсів охорони здоров'я.

Акредитації на першому етапі підлягають заклади та підрозділи первинної медико-санітарної допомоги.

Обов'язкова державна акредитація для всіх закладів охорони здоров'я, незалежно від форм власності, має проводитись раз на три роки. Вона передбачає надання державного дозволу на медичну діяльність і визначення міри відповідності установ або окремих осіб певним її видам.

Мета акредитації - офіційне визнання закладу на наявність у ньому умов для надання певного виду лікувально-профілактичної допомоги.

Акредитація закладів охорони здоров'я дозволяє визначити відповідність їх діяльності встановленим стандартам, нормам і правилам.

Вона є підтвердженням того, що певний заклад або фізична особа відповідають конкретним вимогам, які дозволяють їм здійснювати певні функції.

У майбутньому одержання того чи іншого рівня акредитації стане ще однією з передумов для укладання контракту зі страховою компанією.

В системі охорони здоров'я розробляють і застосовують різні види стандартів.

Стандарт - це чіткий перелік умов, котрих необхідно дотримуватись у процесі роботи з метою досягнення відповідного кінцевого результату.

Стандарти можуть бути обов'язковими для виконання на рівні закладу, території чи держави і після затвердження дозволяють захищати права пацієнтів, оскільки спрямовані на забезпечення хворому відповідного обсягу та якості допомоги, нижче рівня яких вона не повинна бути.

Стандарти якості організації медичної допомоги мають також захищати права медичних працівників і можуть визначати вид її надання, послідовність дій лікаря тощо.

Стандарти можуть описувати проведення медичних втручань з переліком необхідного інструментарію, визначати вимоги до обсягу та якості медичної допомоги з вказівкою строків лікування. Стандарти з вимогами до якості медичної допомоги та вартістю лікування називаються медико-економічними.

Для уніфікації медичної допомоги в стаціонарах розробляють стандарти медичних технологій, які містять перелік необхідних діагностичних і лікувальних заходів, відповідних обсягів, якості та тривалості лікування хворих з певними нозологічними формами.

При проведенні акредитації застосовують стандарти акредитації для оцінки управління, організації роботи, економічних та фінансових аспектів діяльності, метрологічного забезпечення, санітарно-епідемічного стану, якості лікувально-профілактичної допомоги в усіх підрозділах закладу.

Одночасно оцінюється діяльність всіх підрозділів лікувально-профілактичного закладу, тобто визначається якість функціонування ЛПЗ у цілому.

Рекомендації для працівників ЛПЗ стосовно акредитації представлені в "Стандартах акредитації лікувально-профілактичних закладів України", затверджених МОЗ України в 1998 році. Вони містять набір критеріїв щодо всіх сторін діяльності і мають допомагати закладам у підготовці до акредитації.

Висновки експертів після проведення акредитації є однією з передумов для подальшого покращання роботи.

При проведенні акредитації оцінюється відповідність ЛПЗ певному рівню лікувально-профілактичної допомоги, яка ним надається (первинному, вторинному, третинному).

Відповідно до стандартів проводиться оцінка діяльності закладу за бальною шкалою (стосовно кожної складової частини кожного розділу діяльності ЛПЗ). Визначається невідповідність виконання стандарту (0 балів), мінімальна відповідність (1 бал), часткова відповідність (2 бали), повна (3 бали).

В багатьох стандартах ступінь відповідності визначається за принципом невідповідності (0 балів) або відповідності (3 бали).

За сумою набраних балів проводиться визначення категорії акредитації:

• Вища - сума набраних ЛПЗ балів становить 92 %.

• Перша - сума балів становить не менше 81 %.

• Друга - сума балів становить не менше 75 %.

Якщо ЛПЗ набрав менше 75 % від максимально можливої суми балів, тоді акредитаційний сертифікат не видається, а відповідний орган охорони здоров'я виносить рішення щодо доцільності подальшої діяльності закладу.

Послідовність акредитації така: (мал. 4а).

Мал. 4а. Етапи акредитації ЛПЗ.

Акредитацію обласних лікарень проводить Головна акредитаційна комісія при МОЗ України, закладів комунальної форми власності - відповідні комісії, які створюються МОЗ Автономної республіки Крим, управліннями охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Для проведення акредитації та отримання сертифіката лікувально-профілактичний заклад, який забов'язується надавати конкретні види медичної допомоги на відповідному рівні, подає до акредитаційної комісії документи, визначені діючим положенням (1998 р).

До обов'язкових документів, крім заяви, відносяться:

• Копія положення (статуту) закладу, засвідчена у нотаріальному порядку.

• Копія ордера або угоди на оренду приміщень, інші документи на право користування, в тому числі обладнанням, яке необхідне для надання лікувально- профілактичної допомоги.

• Відомості про чисельність працюючих спеціалістів та їх кваліфікаційна характеристика.

• Затверджена структура закладу охорони здоров'я.

• Висновок державного санітарно-епідеміологічного нагляду про епідемічний стан.

• Висновок державного протипожежного нагляду про стан пожежної безпеки.

• Висновок спеціалістів про стан техніки безпеки та експлуатації споруд.

• Фінансовий звіт за попередній рік, затверджений державним фінансовим органом.

• Звіт закладу про участь у виконанні територіальних медичних програм.

• Звіт про лікувальну роботу за останні три роки.

• Аналіз діяльності щодо якості медичної допомоги та критерії її оцінки.

• Звіт закладу про наукову та педагогічну діяльність (за умови її наявності).

• Копії раніше виданих акредитаційних сертифікатів, якщо такі видавалися.

Головна Акредитаційна комісія при МОЗ України може в разі потреби

доповнити перелік документів.

Статут лікувально-профілактичного закладу має бути затверджений відповідним органом охорони здоров'я та зареєстрований місцевими органами влади.

Статут містить такі розділи:

• загальні дані;

• головна мета та основні завдання ЛПЗ;

• організаційна структура ЛПЗ;

• організація роботи ЛПЗ.

В ньому відображаються особливості організації роботи закладу, обумовлені його завданнями, типом, потужністю, структурою, контингентом, що обслуговується конкретним ЛПЗ.

Комісія повинна провести акредитацію в тримісячний термін.

Акредитація та ліцензування проводиться на підставі експертного аналізу стану кадрового, матеріально-технічного та нормативно-методичного забезпечення видів діяльності, які зобов'язуються надавати відповідний лікувально- профілактичний заклад або фізична особа (ліцензіат).

Комісія аналізує подані закладом документи та висновки експертів і приймає рішення щодо проведення чи відмови в акредитації та віднесення закладу до відповідної категорії (друга, перша, вища).

В разі позитивного рішення заклад охорони здоров'я отримує сертифікат встановленого зразка, до якого додається ліцензія з вказівкою конкретних видів допомоги, які він може надавати.

Ліцензія — державний документ, який дає власнику (ліцензіату) дозвіл на здійснення певної діяльності з урахуванням кваліфікації спеціалістів, їх післядипломної підготовки, а також діючих положень з сертифікації.

На сучасному етапі основний обсяг лікувально-профілактичної допомоги населенню України надається в лікарнях.

Лікарня — це заклад для постійного перебування пацієнтів з травмою, тим чи іншим захворюванням або підозрою на нього, в якому забезпечується короткочасне чи довготривале лікарське обслуговування, а саме - спостереження, встановлення діагнозу, лікування та відновлення працездатності.

Лікарня може забезпечувати тільки стаціонарну або стаціонарну та амбулаторно-поліклінічну допомогу.

Спеціалізована лікарня — це заклад для надання стаціонарної допомоги хворим з однією певною патологією.

Багатопрофільна лікарня - це заклад, який забезпечує стаціонарною допомогою хворих з різними патологічними станами.

За діючою номенклатурою лікарні розрізняються за адміністративно-територіальним поділом (міські, районні, обласні), за профілем (багатопрофільні та спеціалізовані), за належністю до певного відомства (на водному транспорті - центральна басейнова, басейнова, портова; на залізничному транспорті - центральна дорожня, вузлова, лінійна), за категорією, що визначається кількістю лікарняних ліжок.

До посадових осіб, що беруть участь в управлінні лікарнею в містах, відносяться:

• головний лікар;

• завідувач поліклініки (у кожній поліклініці з кількістю лікарських посад до 20);

• заступник головного лікаря з поліклінічного розділу роботи (при наявності понад 20 посад лікарів амбулаторного прийому замість посади завідувача поліклініки);

• заступник головного лікаря з медичної частини (при наявності не менше 300 ліжок у стаціонарі та не менше 40 лікарських посад у самостійній поліклініці);

• заступник головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності (при числі посад лікарів амбулаторного прийому не менше 25);

• заступник головного лікаря з акушерсько-гінекологічної допомоги (в лікарні, яка має понад 100 ліжок цього профілю замість посади завідувача відділення);

• заступник головного лікаря з хірургічної допомоги (в лікарні на 800 і більше ліжок, яка має не менше 300 ліжок хірургічного профілю; якщо в лікарні немає заступника з акушерсько-гінекологічної допомоги, то акушерські та гінекологічні ліжка відносять до хірургічних);

• заступник головного лікаря з економічних питань (1 посада на ПО і більше ліжок).

До посадових осіб відносяться також:

• завідувач господарства,

• головна медична сестра лікарні чи поліклініки (в самостійних поліклініках з числом лікарських посад не менше 30).

Головний лікар за діючими положеннями відповідає за всю лікувально- профілактичну, адміністративно-господарчу та фінансову діяльність лікарні. Він проводить підбір і укомплектування штатів, планує роботу закладу, забезпечує створення належних умов для всієї лікувально-діагностичної роботи, проведення профілактичних заходів у районі діяльності лікарні, підвищення кваліфікації медичного персоналу.

Заступник головного лікаря з поліклінічної роботи відповідає за лікувально-діагностичну та профілактичну діяльність поліклініки, організовує та контролює роботу всього персоналу. Він забезпечує також проведення диспансеризації, своєчасне здійснення профілактичних та протиепідемічних заходів, контролює правильність заповнення облікових документів і дотримання лікарями встановленого порядку видачі листків непрацездатності, аналізує діяльність підрозділів і медичного персоналу поліклініки, вивчає захворюваність населення.

Заступник головного лікаря з медичної частини безпосередньо керує лікувально-допоміжними та діагностичними відділеннями стаціонару, відповідає за організацію та якість лікувально-діагностичного процесу в стаціонарі, за ведення облікової документації, проведення експертизи тимчасової непрацездатності, за дотримання санітарно-гігієнічних і протиепідемічних норм і правил, аналізує діяльність підрозділів стаціонару.

Заступник головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності відповідає за організацію та здійснення всіх заходів щодо проведення експертизи. Він контролює обгрунтованість і правильність видачі та продовження листків непрацездатності, аналізує захворюваність з тимчасовою втратою працездатності на прикріплених до поліклініки підприємствах і строки видачі листків непрацездатності. Ця посадова особа вивчає випадки розходжень експертних рішень лікарсько-консультативних комісій (ЛКК) і медико-соціальних експертних комісій (МСЕК).

Заступник головного лікаря з економічних питань здійснює керівництво фінансово-господарчою діяльністю, забезпечує раціональний розподіл коштів на утримання та розвиток лікувально-профілактичного закладу, контролює ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Завідувач господарства забезпечує постачання лікарні господарським інвентарем і спеціальним обладнанням, білизною, продуктами харчування, відповідає за транспорт, проведення ремонту, за освітлення, опалення, роботу харчового блоку.

Головна медична сестра лікарні безпосередньо підпорядкована головному лікарю та його заступникові з медичної частини. Вона організовує та контролює роботу середнього та молодшого медичного персоналу, за допомогою лікарів здійснює заходи щодо підвищення його кваліфікації, очолює Раду медичних сестер лікарні, контролює правильність обліку, розподілу та зберігання медикаментів, перев'язувального матеріалу.

Лікувально-профілактична допомога надається також у самостійних поліклініках, мережа яких поступово зростає. Тенденція до подальшого збільшення останніх зберігається, що пов'язано з підвищенням ролі позалікарняної допомоги в умовах реорганізації фінансування охорони здоров'я. Збільшення кількості самостійних амбулаторно-поліклінічних закладів пов'язане також з багатоукладністю галузі, до системи якої входять державні, змішані та приватні заклади.

Державні заклади повинні реально забезпечувати гарантований безкоштовний мінімум медичного обслуговування, їх діяльність фінансується з відповідного бюджету.

При створенні змішаних закладів їх працівники орендують у відповідних органів управління чи державних закладів приміщення та обладнання, а їх праця оплачується за рахунок коштів пацієнтів. Природно, що частина зароблених коштів перераховується державі як орендна плата.

Приватні заклади повністю повинні фінансуватися за рахунок пацієнтів.

Лікувально-профілактичні заклади та особи, які мають право надавати лікувально-профілактичну допомогу, можуть здійснювати її на основі контрактів, що можуть укладатися з :

• місцевою адміністрацією;

• страховою організацією;

• іншими закладами та особами, які надають медичну допомогу;

• підприємствами, закладами та організаціями (на додаткове медичне обслуговування працюючих і членів їх сімей).

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте організаційні принципи лікувально-профілактичної допомоги.

2. Перелічіть види лікувально-профілактичної допомоги та заклади, що її надають.

3. Вкажіть фактори, що визначають потребу в стаціонарній допомозі (в т.ч. у спеціалізованій).

4. Які чинники впливають на формування потреби в медичному персоналі?

5. Охарактеризуйте види лікувально-профілактичної допомоги за ступенем складності та вкажіть, у яких основних ЛПЗ надається той чи інший вид допомоги.

6. Чим визначається значення ліцензування та акредитації лікувально-профілактичних закладів?

7. Охарактеризуйте методику акредитації ЛПЗ.

8. Перелічіть посадові особи, які беруть участь в управлінні лікувально-профілактичними закладами, та вкажіть, у чому полягають їх завдання.

<< | >>
Источник: Колектив авторiв. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. ред. Ю.В. Вороненка, В.Ф. Москаленка.- Тернопіль: Укрмедкнига 2000. 2000

Еще по теме Перелік лікарських посад у закладах охорони здоров'я:

  1. Перелік закладів охорони здоров’я
  2. Затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.1997р. № 303. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО СТРУКТУРИ служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України
  3. Розділ 1. СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я ТА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я
  4. Розділ 16. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ Я, її РОЛЬ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ
  5. СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я ТА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я
  6. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ Я, її РОЛЬ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ
  7. Розділ 14. ЕКОНОМІКА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
  8. Планування в системі охорони здоров'я України
  9. Управління системою охорони здоров'я
  10. Розділ 8. ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я МАТЕРІ ТА ДИТИНИ
  11. 2. Система охорони здоров'я
  12. Менеджер у системі охорони здоров'я
  13. Невідомий автор. Управління охорони здоров’я0000, 0000
  14. Медико-соціальні аспекти охорони здоров'я матері та дитини