<<
>>

Ринок медичних послуг

Здоров'я тільки за певних умов можна називати товаром. І тільки в тому сенсі, що робоча сила є товар, і здоровий працівник - більша цінність за таких же умов, ніж робітник, який має, наприклад, хронічне захворювання і час від часу втрачає працездатність.

Але саме по собі здоров'я, маючи найвищу цінність, не продається і тому не може вважатись товаром.

В той же час, все, що використовується в охороні здоров'я як в галузі економіки, має конкретну вартість, являє собою товар. Тому і медичні послуги також є товаром, який має попит і пропозицію, безперечну вартість і тому в ринкових умовах повинен мати ціну. Ціна в даному випадку виступає як відповідність між доцільністю і можливостями.

Медицина накопичила достатню кількість альтернативних методів лікування однієї хвороби і, як правило, в сучасних умовах вибір одного з них залежить від матеріальних можливостей (парадокс вартості, коли пацієнти вважають, що чим вища ціна медичної допомоги, тим вища її якість, ми розглянемо в розділі 14.6 "Маркетингові дослідження в охороні здоров'я").

Думається, що вибір методу лікування повинен насамперед визначатись медичними показаннями. Але якщо можливості держави обмежені і певні методи не можуть бути внесені до переліку гарантованої медичної допомоги з економічних міркувань, то це ще не означає, що заклади охорони здоров'я взагалі повинні відмовитись від подібних технологій. В таких випадках найкращим засобом, який здатний вирішити і суто економічні, і морально-етичні проблеми, буде впровадження системи добровільного медичного страхування. Доречно буде зауважити, що навіть в державах, де на охорону здоров'я виділяється значна частка валового національного продукту (в США, наприклад, більше 14 %), при виборі альтернативних програм часто-густо використовують метод "витрати - результати", тобто враховують вірогідно отриману користь у співвідношенні з кількістю необхідних матеріальних ресурсів.

Ринкова економіка - це система, у якій обмін результатами праці здійснюється відповідно до вимог економічних законів товарного виробництва й обороту.

Тривале ігнорування специфіки товарного виробництва взагалі і ролі ринку в нашій країні, особливо в сфері медичних послуг, призвело до того, що сучасне покоління господарських керівників здебільшого:

• не володіє необхідною теоретичною базою;

• не має практичного досвіду роботи на принципах економічної самостійності підприємницької організації;

• не знайоме з методикою формування портфеля замовлень, налагодження виробництва нових товарів і послуг, організації збуту продукції та послуг, орієнтованих на запити споживачів;

• дуже приблизно уявляє собі діяльність в умовах ринкової конкуренції між підприємцями.

В умовах економічної реформи, що передбачає перехід економіки України на ринкові відносини, виникає об'єктивна необхідність вивчення позитивного світового досвіду використання менеджменту в галузях матеріального виробництва і сфери послуг.

Менеджмент пронизує всю ринкову економіку, є необхідною ланкою наукового впливу на механізм ринкових відносин.

Менеджмент - це здатність використовувати об'єктивні закони, притаманні сучасному суспільному виробництву.

Постає задача підготовки господарських керівників нового типу з економічним мисленням, які б мали достатні знання про:

• сутність ринку;

• ринкові відносини;

• ринковий механізм;

• види ринків;

• товарну політику і маркетингову стратегію підприємства в умовах ринкової економіки;

• організації, які засновані на різноманітних видах власності.

Ринкова економіка - це така форма організації господарства, при якій

індивідуальні виробники і споживачі взаємодіють за допомогою ринку.

Ринок - механізм реалізації ринкової економіки, що характеризується в узагальненому виді такими ознаками:

• вільний зв'язок між виробниками і споживачами, здійснюваний не за вказівкою "зверху", а за економічними мотивами;

• вільний вибір партнерів за виробничими і комерційними зв'язками; конкуренція (змагання) між учасниками ринку.

Антиподом ринкової економіки є командна економіка, що базується на директивному плануванні, централізованому керуванні підприємствами й організаціями, на адміністративному ціноутворенні.

У економічній літературі найбільш поширене визначення поняття "ринок" - це місце товарного обміну. У загальнотеоретичному розумінні ринок - це складна система економічних взаємовідносин, що виникають між виробниками і споживачами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг.

Сучасне господарство розвинутих країн світу представляє собою економічну систему загального товарного виробництва з розвинутими ринковими відносинами. Умовами його виникнення є суспільний поділ праці і відношення власності. Суспільний поділ праці призводить до спеціалізації виробників, між виробниками і споживачами продуктів виникають відношення обміну. Відносна виробнича самостійність закріплюється економічно. Виробники стають власниками своєї продукції і за допомогою товарного обміну відшкодовують витрати на її виробництво і дістають прибуток. Тим самим реалізують свій економічний Інтерес як власники. Всі господарські суб'єкти діють на основі цього загального принципу, загального закону ринку: мінімум витрат і максимум прибутків.

Економічний механізм сучасної ринкової економіки являє собою сукуп- ість суспільних відносин, заснованих на:

• повній відносній виробничій і економічній відособленості виробників ізноманітних товарів і послуг;

• рівноправності усіх видів власності;

• вільному ціноутворенні і конкуренції;

• реальній взаємодії економічних законів ринку: закону вартості, конку- зенції, попиту і пропозиції, закону прибутку та ін.

Без товарного виробництва немає ринку. В міру розвитку товарного виробництва й обороту змінювалося і розуміння категорії "ринок". Спочатку поняття жнку характеризувалося як місце торгівлі, ринкова площа. З включенням у ;феру обміну усе нових об'єктів, таких як гроші, цінні папери і т.п., розширюються поняття ринку, як сфери обертання. А якщо підійти до цього питання з їоку суб'єкта ринкових відносин, то, за словами Ф.

Котлера, "ринок - сукупність існуючих і потенційних покупців товарів"*.

З перетворенням у товари не тільки засобів виробництва, але і робочої сили, оняття ринку отримує загальний характер, стає умовою суспільного відтворення. В результаті з'являється визначення ринку, як сукупності економічних йдносин, за допомогою яких здійснюється обертання суспільного продукту в товарно-грошовій формі.

Тепер ринок розглядається як суспільна форма організації і функціонування, при якій забезпечується взаємодія виробництва і споживання їез посередницьких інститутів, що регулюють діяльність виробників і споживачів, прямий й опосередкований вплив на виробництво і споживання. Більш того, виникнуло розуміння ринку як самостійної підсистеми у функціонуючій економічній системі.

Ми дотримуємося думки, висловленої в економічній літературі, про те, до категорія "ринок" повинна розглядатися подвійно - у вузькому і широкому юзумінні. У вузькому - під ринком розуміємо сферу обігу якогось товару ібо послуги, у широкому — ринок розглядається як певний засіб організації економічного життя. Його характерні ознаки:

• вільний доступ кожної людини до будь-якого виду господарської діяльності;

• певна самостійність учасників економічного процесу, їх матеріальна ідповідальність за результати своєї діяльності;

• суперництво (конкуренція) господарських суб'єктів за гроші покупців, несурси, місце застосування капіталу тощо;

Котлер Ф. Основи маркетинга. - М.: Прогресс, 1991. -С. 64.

• формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін і конкурентної боротьби;

• ціноутворення як результат взаємодії попиту і пропозицій.

Основи ринкової економіки однакові для усіх:

• приватна власність;

• конкуренція;

• вільне підприємництво.

Ринок являє собою складний механізм виявлення і задоволення економічних інтересів. Він є головним засобом саморегулювання в необхідних пропорціях і спонукання суб'єктів, що започаткували підприємництво, до росту ефективності такої діяльності.

У процесі саморегулювання виробництва продукції і послуг ринок виконує такі функції:

• обмін між виробниками і покупцями товарів та послуг;

• задоволення конкретних потреб споживачів як основа маркетингу;

• підвищення якості продукції і послуг, зниження витрат виробництва, впровадження більш прогресивих технологій і організації виробництва для отримання додаткових прибутків;

• раціональне споживання в межах наявних прибутків і пошук шляхів росту для збільшення купівельної спроможності споживачів товарів і послуг.

Держава створює механізм регулюючого впливу на ринкові процеси для запобігання монополістичним тенденціям, негативному впливу стихії ринку на становище найменш захищених прошарків населення. При цьому, відношення між відособленими товаровиробниками, що здійснюють товарообмін, доповнюються планомірним свідомим визначенням пропорцій при розподілі трудових ресурсів і засобів виробництва між різноманітними операціями, підприємствами, галузями, регіонами, а також при розподілі виробленого продукту або послуг між групами населення, видами діяльності і рівнями відтворення.

Планування на мікрорівні визначає пропорції ресурсів для виробництва товарів і послуг і розподілу отриманого прибутку на підприємстві. На макро- рівні - реалізується економічна роль держави в забезпеченні назрілих структурних перетворень, формуванні нових галузей, регулюванні пропорцій і перерозподілі прибутків в інтересах тих прошарків населення, що не мають можливості самостійно забезпечити своє існування (діти, багатодітні сім'ї, пенсіонери і т.п.), на охорону навколишнього середовища, а також із метою задоволення загальнодержавних потреб в галузі оборони, державного управління, міжнародних відношень.

Підгрунтям для планування ринкових відносин є передбачення майбутнього розвитку виробничих процесів і наслідків впливу на них різноманітних чинників.

З переходом до ринкової економіки зростає роль прогнозування, що виконує такі функції:

• передбачення тенденцій розвитку виробництва на різних його рівнях;

• виявлення і добір оптимального з альтернативних шляхів впливу на майбутній розвиток;

• прогностична оцінка коливань ринкової кон'юнктури і наслідків запропонованих ринкових, проектних, планових, програмних рішень, своєчасне їхнє коригування при істотній зміні кон'юнктури.

Щоб ефективно впливати на процес виробництва в заданому напрямку, необхідно поєднувати обгрунтований вибір стратегії і гнучку тактику її реалізації.

Стратегія - загальний план використання і співвідношення сил на перспективний період. Вона дозволяє грунтовно вибрати головні цілі і напрямки розвитку підприємства, галузі, регіону, народного господарства в цілому і магістральних шляхів їх досягнення.

Тактика - шляхи досягнення мети. Вона допомагає гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури і зовнішні чинники в процесі реалізації обраної стратегії. Організація і здійснення наміченої стратегії як тактики для досягнення цілей суб'єкта ринкових відносин можливі тільки за умови наявності особливої економічної поведінки учасників ринкової економіки, що одержала в економічній літературі визначення "підприємництва", як "особливий людський ресурс".

Дійсно, в умовах простого товарного виробництва функції власника матеріальних умов виробництва і робітника в особистому розумінні були об'єднані.

З виникненням загального товарного виробництва в умовах нелегального, поопераційного поділу праці проявилася об'єктивна закономірність відділення функції власника від функції робітника і народження особливого роду робітника - менеджера, якому передається функція підприємництва. Підприємець - як центральна фігура ринкової економіки ставить завдання поєднання всіх чинників виробництва в єдиному господарському процесі. У нього зароджується початковий поштовх до виробництва. Він знаходить засоби для втілення в життя своєї мети. Як у керівника виробництва у нього такі ж права на зроблений продукт, як і в робітника. Проте цього недостатньо. Йому також (у більшості випадків) передається і функція власника. І тепер вже економічна поведінка менеджера-підприємця, як власника, спрямована на створення і використання науково-технічних, технологічних, організаційно-економічних, соціальних і інших умов впливу на виробничий колектив для реалізації економічного інтересу - одержання прибутку. Власність реалізується економічно, коли вона починає приносити прибуток. От чому більшість економістів визначають поняття підприємця як власника, котрий вдається до економічного ризику заради реалізації ідеї та здобування прибутку, сам організує господарську діяльність, планує її і розпоряджається результатами цієї діяльності.

Умовами розвитку підприємництва є:

• наявність вільного ринку,

• наявність конкуренції,

• наявність правових гарантій у відношенні власності, без яких неможливі ризиковані підприємницькі дії.

• виявлення і добір оптимального з альтернативних шляхів впливу на майбутній розвиток;

• прогностична оцінка коливань ринкової кон'юнктури і наслідків запропонованих ринкових, проектних, планових, програмних рішень, своєчасне їхнє коригування при істотній зміні кон’юнктури.

Щоб ефективно впливати на процес виробництва в заданому напрямку, необхідно поєднувати обгрунтований вибір стратегії і гнучку тактику її реалізації.

Стратегія - загальний план використання і співвідношення сил на перспективний період. Вона дозволяє грунтовно вибрати головні цілі і напрямки розвитку підприємства, галузі, регіону, народного господарства в цілому і магістральних шляхів їх досягнення.

Тактика — шляхи досягнення мети. Вона допомагає гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури і зовнішні чинники в процесі реалізації обраної стратегії. Організація і здійснення наміченої стратегії як тактики для досягнення цілей суб'єкта ринкових відносин можливі тільки за умови наявності особливої економічної поведінки учасників ринкової економіки, що одержала в економічній літературі визначення "підприємництва", як "особливий людський ресурс".

Дійсно, в умовах простого товарного виробництва функції власника матеріальних умов виробництва і робітника в особистому розумінні були об'єднані.

З виникненням загального товарного виробництва в умовах нелегального, поопераційного поділу праці проявилася об'єктивна закономірність відділення функції власника від функції робітника і народження особливого роду робітника - менеджера, якому передається функція підприємництва. Підприємець - як центральна фігура ринкової економіки ставить завдання поєднання всіх чинників виробництва в єдиному господарському процесі. У нього зароджується початковий поштовх до виробництва. Він знаходить засоби для втілення в життя своєї мети. Як у керівника виробництва у нього такі ж права на зроблений продукт, як і в робітника. Проте цього недостатньо. Йому також (у більшості випадків) передається і функція власника. І тепер вже економічна поведінка менеджера-підприємця, як власника, спрямована на створення і використання науково-технічних, технологічних, організаційно-економічних, соціальних і інших умов впливу на виробничий колектив для реалізації економічного інтересу - одержання прибутку. Власність реалізується економічно, коли вона починає приносити прибуток. От чому більшість економістів визначають поняття підприємця як власника, котрий вдається до економічного ризику заради реалізації ідеї та здобування прибутку, сам організує господарську діяльність, планує її і розпоряджається результатами цієї діяльності.

Умовами розвитку підприємництва є:

• наявність вільного ринку,

• наявність конкуренції,

• наявність правових гарантій у відношенні власності, без яких неможливі ризиковані підприємницькі дії.

• виявлення і добір оптимального з альтернативних шляхів впливу на майбутній розвиток;

• прогностична оцінка коливань ринкової кон'юнктури і наслідків запропонованих ринкових, проектних, планових, програмних рішень, своєчасне їхнє коригування при істотній зміні кон’юнктури.

Щоб ефективно впливати на процес виробництва в заданому напрямку, необхідно поєднувати обгрунтований вибір стратегії і гнучку тактику її реалізації.

Стратегія - загальний план використання і співвідношення сил на перспективний період. Вона дозволяє грунтовно вибрати головні цілі і напрямки розвитку підприємства, галузі, регіону, народного господарства в цілому і магістральних шляхів їх досягнення.

Тактика — шляхи досягнення мети. Вона допомагає гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури і зовнішні чинники в процесі реалізації обраної стратегії. Організація і здійснення наміченої стратегії як тактики для досягнення цілей суб'єкта ринкових відносин можливі тільки за умови наявності особливої економічної поведінки учасників ринкової економіки, що одержала в економічній літературі визначення "підприємництва", як "особливий людський ресурс".

Дійсно, в умовах простого товарного виробництва функції власника матеріальних умов виробництва і робітника в особистому розумінні були об'єднані.

З виникненням загального товарного виробництва в умовах нелегального, поопераційного поділу праці проявилася об'єктивна закономірність відділення функції власника від функції робітника і народження особливого роду робітника - менеджера, якому передається функція підприємництва. Підприємець - як центральна фігура ринкової економіки ставить завдання поєднання всіх чинників виробництва в єдиному господарському процесі. У нього зароджується початковий поштовх до виробництва. Він знаходить засоби для втілення в життя своєї мети. Як у керівника виробництва у нього такі ж права на зроблений продукт, як і в робітника. Проте цього недостатньо. Йому також (у більшості випадків) передається і функція власника. І тепер вже економічна поведінка менеджера-підприємця, як власника, спрямована на створення і використання науково-технічних, технологічних, організаційно-економічних, соціальних і інших умов впливу на виробничий колектив для реалізації економічного інтересу - одержання прибутку. Власність реалізується економічно, коли вона починає приносити прибуток. От чому більшість економістів визначають поняття підприємця як власника, котрий вдається до економічного ризику заради реалізації ідеї та здобування прибутку, сам організує господарську діяльність, планує її і розпоряджається результатами цієї діяльності.

Умовами розвитку підприємництва є:

• наявність вільного ринку,

• наявність конкуренції,

• наявність правових гарантій у відношенні власності, без яких неможливі ризиковані підприємницькі дії.

• виявлення і добір оптимального з альтернативних шляхів впливу на майбутній розвиток;

• прогностична оцінка коливань ринкової кон'юнктури і наслідків запропонованих ринкових, проектних, планових, програмних рішень, своєчасне їхнє коригування при істотній зміні кон’юнктури.

Щоб ефективно впливати на процес виробництва в заданому напрямку, необхідно поєднувати обгрунтований вибір стратегії і гнучку тактику її реалізації.

Стратегія - загальний план використання і співвідношення сил на перспективний період. Вона дозволяє грунтовно вибрати головні цілі і напрямки розвитку підприємства, галузі, регіону, народного господарства в цілому і магістральних шляхів їх досягнення.

Тактика - шляхи досягнення мети. Вона допомагає гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури і зовнішні чинники в процесі реалізації обраної стратегії. Організація і здійснення наміченої стратегії як тактики для досягнення цілей суб'єкта ринкових відносин можливі тільки за умови наявності особливої економічної поведінки учасників ринкової економіки, що одержала в економічній літературі визначення "підприємництва", як "особливий людський ресурс".

Дійсно, в умовах простого товарного виробництва функції власника матеріальних умов виробництва і робітника в особистому розумінні були об'єднані.

З виникненням загального товарного виробництва в умовах нелегального, поопераційного поділу праці проявилася об'єктивна закономірність відділення функції власника від функції робітника і народження особливого роду робітника - менеджера, якому передається функція підприємництва. Підприємець - як центральна фігура ринкової економіки ставить завдання поєднання всіх чинників виробництва в єдиному господарському процесі. У нього зароджується початковий поштовх до виробництва. Він знаходить засоби для втілення в життя своєї мети. Як у керівника виробництва у нього такі ж права на зроблений продукт, як і в робітника. Проте цього недостатньо. Йому також (у більшості випадків) передається і функція власника. І тепер вже економічна поведінка менеджера-підприємця, як власника, спрямована на створення і використання науково-технічних, технологічних, організаційно-економічних, соціальних і інших умов впливу на виробничий колектив для реалізації економічного інтересу - одержання прибутку. Власність реалізується економічно, коли вона починає приносити прибуток. От чому більшість економістів визначають поняття підприємця як власника, котрий вдається до економічного ризику заради реалізації ідеї та здобування прибутку, сам організує господарську діяльність, планує її і розпоряджається результатами цієї діяльності.

Умовами розвитку підприємництва є:

• наявність вільного ринку,

• наявність конкуренції,

• наявність правових гарантій у відношенні власності, без яких неможливі ризиковані підприємницькі дії.

Широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, підвищує економічну і соціальну ефективність виробництва.

Підприємницька діяльність - організація і поєднання чинників виробництва (ресурсів) для створення матеріальних благ і послуг, що задовольняють суспільні потреби, із кінцевою метою реалізації власних матеріальних інтересів підприємця. Це створення матеріальних благ та послуг шляхом організації і поєднанння чинників виробництва (ресурсів) для задоволення інтересів підприємця і суспільних потреб.

Важливо зазначити, що в сфері медичних послуг закони класичного ринку не завжди спрацьовують. Це пояснюється відсутністю вільної конкуренції. В сучасному суспільстві для того, щоб отримати дозвіл займатись приватною медичною практикою, необхідно отримати (і підтверджувати) глибокі спеціальні знання, мати відповідне обладнання, яке разом з приміщенням повинно відповідати необхідним санітарно-гігієнічним вимогам тощо. Але оскільки потреба в медичних послугах існує, це означає, що існує і ринок медичних послуг.

Отже, ринкова економіка є економічною основою розвитку охорони здоров'я, як такого виду людської діяльності, що є відбитком особливої економічної поведінки суб'єкта господарювання в умовах загального товарного виробництва. Сучасний менеджер лікувально-профілактичного закладу, який озброєний економічними методами управління, активно шукає можливості і обгрунтовано ризикує, домагаючись впливу на мотиви поведінки людей з метою реалізації цілей організації.

Ринкова економіка - це економіка вільного підприємництва. Вона є добро - чинним підприємницьким середовищем, у якому створюються сильні стимули до самореалізації людини, підвищення її трудової і господарської активності. За допомогою саморегулювання забезпечуються:

• оптимальна координація діяльності всіх економічних суб'єктів;

• раціональне використання трудових, матеріальних і грошових ресурсів;

• ефективність усього суспільного господарства.

Відповідно до фаз відновлювального циклу: виробництво, розподіл, обмін і споживання - розрізняють такі види підприємницької діяльності: 1) виробнича; 2) комерційна; 3) фінансова.

Виробниче підприємництво охоплює виробництво і споживання товарів і послуг. Об'єктом цього виду підприємництва є підприємства і заклади, у тому числі і сфери послуг. Виробниче підприємство виконує такі функції:

• визначення виду виробничої діяльності і номенклатури товарів і послуг;

• виявлення потреби в товарах і послугах, необхідних потенційному споживачу (маркетингова діяльність);

• оформлення відношень у різноманітних формах (наприклад, контракту) між підприємцем і покупцем товару або послуг (в умовах страхової медицини це може бути укладання страхового поліса);

• здійснення самого виробництва товарів і послуг. Всі необхідні для цього ресурси, у т.ч. інформацію, підприємець одержує самостійно;

I • залучення до своєї діяльності сторонніх організацій і осіб, якщо окремі зоботи підприємець неспроможний виконати своїми силами.

Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибу- ок і рентабельність.

Комерційне підприємництво обслуговують торгово-обмінні операції. В ослові цього виду діяльності лежать угоди з купівлі-продажу-перепродажу товарів послуг. Вважається, що комерційна справа доцільна, якщо вона забезпечує лрибуток у розмірі не менше 25-30 % витрат.

Фінансове підприємництво — особливий вид комерційної діяльності. Об’єктом купівлі - продажу тут є гроші, валюта, цінні папери. Агентами фінансового ринку виступають комерційні банки, фондові біржі, підприємства, фганізації. окремі підприємці. Розрахунковий прибуток при цьому коливається г межах 5-15 % обсягу фінансової угоди.

У Законі України "Про підприємництво" сказано: "Підприємництво - це :амостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність у галузі иробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею метою здобування прибутку".

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи.

Фізичні особи - це громадяни України й інших держав, не обмежені •аконом у правоздатності або дієздатності. Під правоздатністю (дієздат- лістю) відповідно до Цивільного Кодексу мається на увазі спроможність грома- іянина мати права і нести обов'язки. До правоздатності входять:

• право власності:

• право користуватися житлом і іншим майном;

• право успадковувати і заповідати майно;

• право обирати рід занять, у т.ч. займатися підприємництвом;

• право вибору місця проживання;

• можливість мати право автора творів науки, літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів, раціоналізаторської діяльності;

інші майнові й особисті права.

У якості юридичної особи (як співвітчизників, так і іноземних громадян) юзглядається підприємство (організація), що відповідає таким ознакам, становленим законодавством України:

• незалежність існування.

• наявність свого майна,

• право одержувати, користуватися і розпоряджатися власністю;

• право від свого імені бути позивачем і відповідачем у суді й арбітражі;

• самостійна майнова відповідальність.

Підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, організованим для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг із метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку. Підприємство самостій- о здійснює свою діяльність, розпоряджається власною продукцією і послугами, також прибутком, що залишився після сплати податків і інших обов'язкових ллатежів.

У сфері послуг, як і в галузях матеріального виробництва, можуть створюватися і діяти підприємства і заклади, що знаходяться в державній, приватній, муніципальній власності і власності громадських організацій, а також підприємства змішаної форми власності, засновані на об'єднанні майна, власність громадських організацій, іноземних держав, юридичних осіб і громадян.

Таким чином, в нашій державі є всі необхідні умови для створення приватного сектора лікувально-профілактичних закладів. Необхідно лише створення законодавчої бази, яка б сприяла їх розвитку.

<< | >>
Источник: Колектив авторiв. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. ред. Ю.В. Вороненка, В.Ф. Москаленка.- Тернопіль: Укрмедкнига 2000. 2000

Еще по теме Ринок медичних послуг:

  1. Ціноутворення медичних послуг
  2. Особливості ринку медичних послуг
  3. Національний медичний університет імені 0.0. Богомольця. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З АКУШЕРСТВА ТА ГІНЕКОЛОГІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ IV КУРСУ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ МОДУЛЬ 1 . ФІЗІОЛОГІЧНА ТА ПАТОЛОГІЧНА ВАГІТНІСТЬ. ФІЗІОЛОГІЧНІ ПОЛОГИ (Книга 1)2011, 2011
  4. Профілактичне медичне обстеження
  5. МЕДИЧНИЙ АБОРТ
  6. Розділ 7. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ
  7. 7.1.0снови медичного страхування
  8. При добровільному медичному страхуванні укладаються два види угод:
  9. Постійна медична освіта
  10. МЕДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ
  11. Медична допомога в домашніх умовах
  12. МЕДИЧНА ДОПОМОГА
  13. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ МЕДИЧНИХ ОГЛЯДІВ ПРАЦЮЮЧИХ
  14. Обсяг обстеження для проведення медичного аборту:
  15. Історичні аспекти розвитку медичного страхування в Україні
  16. Спеціалізована медична допомога