Теоретичні основи науки управління

Управління взагалі і самоуправління зокрема слід розглядати як соціальну функцію. Основою науки управління є сукупність дисциплін {філософія, соціологія, економіка, правознавство, психологія, кібернетика та ін.), що вивчають і забезпечують її практику управління і базуються на позиціях теоретичних управлінських підходів.

Теорія управління вивчає закономірності формування, побудови, функціонування, розвитку різних його систем, перспективність застосування методів, а також організаційні принципи структур.

Підвищення рівня управління пов'язано з необхідністю подальшого розвитку науки, дослідження її теоретичних та організаційних основ.

Наука управління - це види діяльності, організаційно-технологічні і технічні заходи керівництва окремими виробничими системами і колективами, спрямовані на досягнення максимально повного ефекту при мінімальних витратах часу, людської праці й енергії, в основу яких покладено вивчення та використання законів і принципів, залежності між причинами та наслідками.

Отже, управління варто розглядати як наукову дисципліну, що має предмет, теорію, закони, принципи, функції і методи, використання яких дозволяє конкретизувати і доповнювати її ціль, задачу та зміст.

Предмет науки - це організація систем і їх складових частин, обгрунтування схем-моделей і процесу управління, тобто визначення сутності та сфери її застосування.

Теорія досліджує і визначає закономірності перебігу процесів і явищ в даній галузі.

Управлінська діяльність здійснюється за відповідними законами науки управління - ними є виділені теорією найбільш істотні, першорядні за своїм значенням залежності та зв'язки.

Управління грунтується на комплексному підході їх застосування, а саме:

/. Головного економічного закону.

2. Розподілу праці.

3. Інтеграції трудового процесу.

4. Неухильного росту продуктивності праці.

5. Єдності управління будь-яким об'єктом.

6. Співвідносності керуючої і керованої системи.

Виникнення в західному менеджменті нового напрямку - "теорії соціальних систем", початок якому в кінці 30-х років поклали дослідження професора Гарвардського університету Г. Бернарда, пов'язане з відсутністю на той час комплексного дослідження проблем організації управління. Представники "системного напрямку" розглядають будь-яку організацію (систему), як якусь цілісність, елементам якої властиве органічне поєднання, а управління - як складну ієрархічну систему, покликану швидко реагувати на зміни зовнішніх і внутрішніх параметрів. Останні для нас є надзвичайно актуальним, оскільки стверджує необхідність реформи системи управління в державі взагалі і в охороні здоров'я зокрема.

На рубежі 70-х років широку популярність у менеджменті здобули ідеї "ситуаційного підходу" або "управління за ситуацією", що надто важливо в ринкових умовах. В 90-і роки в його практиці з'явились нові тенденції, зокрема, інтернаціоналізація і виділення в окрему науку.

Головними характерними особливостями сучасної світової науки управління (менеджменту) є:

- прагнення до заміни традиційних методів управління новими з використанням теорії систем і системного підходу;

- розробка і оптимізація на науковій основі управлінських рішень (системний аналіз, моделювання і т.і.);

- перехід організаційних проблем управління від побудови управлінських структур, що базуються на виділенні його функцій, до створення програмно- цільових структур, заснованих на їх інтеграції для досягнення мети;

- насичення виробництва на всіх рівнях інформаційною і обчислювальною технікою для вирішення широкого кола управлінських та інших завдань.

Одна з фундаментальних тез менеджменту наголошує на тому, що він як загальна функція стикається зі схожими проблемами в кожній системі, оскільки основні принципи науки управління придатні до будь-якого підприємства або галузі господарства, в якому б національному чи політичному середовищі вони не знаходились.

Існуючі в минулому погляди щодо доцільності постановки питання про менеджмент і менеджерів в системах, які не мають безпосереднього відношення до бізнесу, в останні роки в світовій практиці переглянуті. Більшість теоретиків вважає, що для досягнення мети і максимальної ефективності при мінімальних витратах будь-які організовані структури повинні використовувати загальні принципи і методи менеджменту.

Досвід управління національними медичними службами економічно розвинених країн свідчить, що вказане повною мірою стосується і охорони здоров'я, менеджмент якої повинен стати невід'ємною складовою частиною формування в Україні національного менеджменту. Формування останнього обумовлюється кардинальними змінами в нашій державі, найважливішою серед яких є перехід від адміністративно-командних стосунків до ринкових відносин.

7. Зворотного зв'язку.

8. Єдності дії всіх законів управління.

9. Скорочення щаблів управління.

10. Гармонійності структури і функції.

11. Зміни функції управління.

12. Інерції й опірності в людських взаємовідносинах.

13. Поширеного контролю та інших.

Ефективність управлінської діяльності залежить і від ступеня активного використання принців та методів науки управління.

Принципи управління - це головні, вихідні положення теорії, вчення, науки, до яких відносяться: об'єктивність і конкретність, науковість, системність, комплексність, плановість, оптимальність і ефективність, конкретність головної ланки, раціональне поєднання централізму і демократизму, єдиного керівництва і колегіальності, стимулювання праці, галузевого і територіального управління, постійного удосконалення форм і методів, урахування і контролю та ін.

Метод покликаний виробити систему різноманітних засобів і прийомів вивчення та узагальнення дійсних явищ в даній галузі знань, дати теоретично обгрунтований опис наукової і практичної діяльності людей у виробничій сфері її діяльності.

1. Історичний метод. 2. Логічний метод. 3. Багаторівневий підхід. 4. Народно-господарський підхід. 5. Комплексний підхід. 6. Системний підхід. 7. Науковий експеримент та ін.

Управління з позицій менеджменту притаманне і системі охорони здоров'я, тому остання повинна відповідати загальним ознакам, до яких відносяться: наявність системи та її керуючої і керованої структур; динамічний характер та підсилююча здатність; зв'язок елементів; наявність інформації; цілеспрямованість управління і т.д.

Складність управління системою охорони здоров'я обумовлюється тим, що:

- процес відбувається в рамках складної організаційної моделі;

- впливає на складні об'єкти, які в свою чергу характеризуються різноманітними явищами;

- складається з численних функціональних операцій і процедур, що виконуються структурними підрозділами з складними управлінськими взаємовідносинами.

Крім того, процес управління системою охорони здоров'я обумовлений і зовнішніми чинниками:

- ускладненням завдань, покладених на неї;

- прогресуючим процесом спеціалізації і диференціації медичних знань та функцій, що вимагають їхньої інтеграції;

- необхідністю знань комплексних дисциплін, що інтенсивно розвиваються (теорії соціальної медицини, медичної статистики, економіки, планування та ін.);

- змінами в структурі захворюваності населення, зумовленими виходом на перший план хронічних соматичних хвороб;

- наростанням потужності закладів охорони здоров'я і ускладненням процесів керування ними та ін.

Чинники, що сприяють ефективному управлінню охороною здоров'я:

- удосконалення підбору керівних кадрів;

- наукове удосконалення стилю роботи керівників;

- комплексне удосконалення процесу управління (кваліфіковане та ефективне виконання функцій управління);

- удосконалення функції та структури апарату управління;

- наукова організація праці в керуючій та керованій підсистемах;

- забезпечення творчої активності медичних колективів при реалізації завдань, поставлених перед охороною здоров'я загалом і закладом зокрема.

Комплексне удосконалення процесів управління в свою чергу залежить від:

- кваліфікації та компетентності керівника;

- наявності інформації, як знаряддя праці (її якості, інтенсивності надходження, системності, своєчасності, ймовірності тощо);

- володіння загальною технологією процесу управління кожною фазою.