<<
>>

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Соціальна медицина та організація охорони здоров'я є одним з підрозділів медичної науки.

Ця наука вивчає закономірності громадського здоров'я та систему його охорони.

Зацікавленість в збереженні та зміцненні здоров'я супроводжує всю історію людства, починаючи з стародавніх цивілізацій.

Ця потреба була головною рушійною силою появи медицини взагалі і системи організації охорони здоров'я зокрема.

Виділення соціальної медицини та організації охорони здоров'я в самостійну науку відбулося наприкінці XIX і на початку XX століття, коли для цього були створені відповідні історичні умови. Суспільство намагалось перейти від повсякденної реєстрації виникнення хвороб, інвалідизації та смертності населення до цілеспрямованого наукового впливу на ці явища.

Народження соціальної медицини було якісним стрибком людства від емпіричного розуміння формування суспільного здоров'я до наукового узагальнення цих закономірностей, їх прогнозу та утвердження шляхів його надійного захисту і зміцнення.

Головною рушійною силою становлення соціальної медицини та організації охорони здоров'я як самостійної науки був наступальний розвиток цивілізації. Це завдяки ініціативі прогресивно налаштованих громадян різного фаху, віку, місця проживання народжувались та втілювались в життя різні форми соціально-медичної організації допомоги хворим та немічним. Поступово ці процеси впливають на державотворення, політику, створення відповідного законодавства.

Як показує вивчення відповідних історичних етапів розвитку соціальної медицини, її народження ініціювалось в першу чергу могутнім суспільним впливом, проголошенням ідеалом суспільства якості життя людини.

Воно знайшло своє відображення в Декларації прав людини. Зокрема в такому проголошеному в Декларації праві, як право на здоров'я: "Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, які необхідні для підтримання здоров'я та благопочуття його самого, його сім'ї, і право на забезпечення у випадку безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, прийдешньої старості чи іншого випадку, втрати джерел існування через незалежні від нього обставини".

"Материнство та дитинство дають право на особливу опіку і допомогу.

Всі діти, народжені в шлюбі чи поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом."

Конкретним кроком до втілення в життя положень Декларації було створення Всесвітньої організації охорони здоров'я. Статут цієї організації, її структура і діяльність відповідають основним теоретичним напрацюванням соціальної медицини щодо основ суспільного здоров'я, організації його охорони.

Загальновизнаним сучасним суспільством стало запропоноване ВООЗ розуміння здоров'я як стану повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутності хвороб або фізичних недоліків.

На цьому положенні про здоров'я базується мета соціальної медицини і організації охорони здоров'я як науки: розробка та наукове обгрунтування соціальних, медичних і економічних заходів щодо забезпечення оптимального рівня здоров'я населення і його активного довголіття.

Конкретним соціально-медичним кроком щодо втілення в життя мети цієї науки в інтересах всього людства була Алма-Атинська декларація 1978 року і перша світова спроба створення загальної програми запланованих дій з охорони і зміцнення здоров'я населення - Програма здоров'я для всіх до 2000 року. Положення Алма-Атинської декларації значно зміцнили та поглибили ряд наукових положень соціальної медицини і організації охорони здоров'я, враховуючи сучасний історичний етап. Найбільш важливі серед них такі:

• існуюча величезна нерівність в стані здоров'я людей, особливо між розвиненими країнами і країнами, які розвиваються, а також в самих країнах, є політично, соціально та економічно неприйнятним і тому складає предмет загальної турботи для всіх країн;

• охорона і зміцнення здоров'я народу є суттєвою частиною невпинного економічного і соціального розвитку, сприяє підвищенню якості життя та служить загальному миру;

• люди мають право і обов'язки брати участь на індивідуальній і колективній основі в плануванні і здійсненні медико-санітарного обслуговування;

• уряди несуть відповідальність за здоров'я своїх народів, котре може бути забезпечене тільки шляхом втілення відповідних медико-санітарних і соціальних заходів.

Одним з основних соціальних завдань урядів, міжнародних організацій та всієї світової громадськості повинно бути досягнення всіма народами світу такого рівня здоров'я, який дозволить їм вести продуктивний в соціальному і економічному плані спосіб життя. Первинна медико-санітарна допомога є основним інструментом у вирішенні цього завдання, складовою частиною розвитку в напрямку соціальної справедливості;

• первинна медико-санітарна допомога включає основні медико-санітарні заходи скрізь доступні окремим особам та сім'ям і втілювання при їх всебічній участі та основі практично можливих, науково обгрунтованих і соціально

прийнятих умов общини і країни в цілому на кожному етапі їх розвитку відповідно до принципу самозабезпечення та самовизначення;

• первинна допомога складає невід'ємну частину як національної системи охорони здоров'я, забезпечуючи її головну функцію та складаючи її центральну ланку, так і всього процесу соціально-економічного розвитку суспільства. Вона є першим рівнем контакту окремих осіб, сімей, общини з національною системою охорони здоров'я, максимально наближена до місця проживання і роботи людей і представляє собою перший етап безперервного процесу охорони здоров'я народу;

• усі уряди повинні розробляти національну політику, стратегію і плани дій для організації і розвитку первинної медико-санітарної допомоги як частини загальної системи охорони здоров'я та її координації з іншими секторами. Для цього необхідно проявляти політичну рішучість, задіювати ресурси країни в інтересах національного розвитку і раціонально використовувати зовнішні ресурси;

• прийнятий рівень здоров'я може бути досягнутий для народів усього світу при більш повному і ефективному використанні світових ресурсів, значна частина яких витрачається на озброєння і військові конфлікти. Справжня політика незалежності, миру, міжнародної розрядки і роззброєння може і повинна сприяти вивільненню додаткових ресурсів для використання в мирних цілях і, зокрема, для прискорення соціально-економічного розвитку, важливий елемент якого складає первинна медико-санітарна допомога.

Положення, викладені в Алма-Атинській декларації, не тільки охопили найважливіші проблеми охорони здоров'я в сучасних умовах, але значно доповнили і теоретично закріпили розуміння поняття якості життя і в першу чергу його провідної складової частини — здоров'я.

Невпинно зростаючий рівень здоров'я суспільства стає домінуючим ідеалом його життєдіяльності, підпорядковує всі інші суспільні інтереси. Відповідно до цих соціальних зрушень зростають вимоги до рівня розвитку соціальної медицини і організації охорони здоров'я як науки. До основних завдань соціальної медицини відносять:

• вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення;

• забезпечення всебічної характеристики зрушень (динаміки), які відбуваються в показниках здоров'я населення країни в цілому, а також на регіональних рівнях, соціально-економічних, еколого-географічних зонах, населених пунктах, окремих колективах;

• наукове розкриття умов і чинників, які призводять до позитивних і негативних відхилень у стані здоров'я різних соціальних, віково-статевих та інших груп населення;

• розробка напрямків оздоровлення населення та визначення принципів системи охорони здоров'я, його теоретичних та організаційних основ;

• аналіз діяльності органів та закладів охорони здоров я, створення їх раціональних структур і наукове обгрунтування найбільш доцільних форм організації роботи, проведення реформування та реструктуризації;

• створення різнострокових прогнозів та планів розвитку системи охорони здоров'я з метою проведення цілеспрямованих заходів щодо підтримання належного рівня здоров'я населення.

Виконання завдань, які охоплюють сферу наукових і практичних інтересів соціальної медицини і організації охорони здоров'я, пов'язані як з відомчими, так і з міжвідомчими співвідношеннями, які потребують постійної наукової розробки та створення найбільш плідних теоретичних положень.

Всесвітня асамблея охорони здоров'я (ВАОЗ) у своїй резолюції 23.61 вважає, що оптимальний розвиток охорони здоров'я в будь-якій країні потребує використання узагальненого досвіду розвитку охорони здоров'я в усіх країнах світу. Серед них найбільш ефективними та перевіреними на досвіді ряду держав принципами побудови і розвитку систем національної охорони здоров'я є наступні:

• проголошення відповідальності держави і суспільства за охорону здоров'я населення, втілюваної на основі проведення комплексу економічних і соціальних заходів, які прямо чи побічно сприяють досягненню найвищого рівня здоров'я населення шляхом створення загальнонаціональної системи служб охорони здоров'я на основі єдиного національного плану і місцевих планів, а також шляхом цілеспрямованого і ефективного використання для потреб охорони здоров'я усіх сил і ресурсів, які суспільство на кожному етапі свого розвитку може виділити для цього;

• організація раціональної підготовки національних кадрів охорони здоров'я усіх рівнів як основи для успішної роботи будь-якої системи охорони здоров'я і усвідомлення всіма медпрацівниками своєї високої соціальної відповідальності перед суспільством;

• розвиток охорони здоров'я в першу чергу на основі широкого проведення заходів, направлених на розвиток суспільної та індивідуальної профілактики, передбачаючи органічне поєднання лікувальної та профілактичної роботи у всіх медичних і санітарних закладах і службах, першочергову охорону здоров'я жінок та дітей, котрі є майбутнім кожної країни і всього людства, а також встановлення ефективного контролю за санітарним станом зовнішнього середовища як джерела здоров'я і життя сучасного і майбутнього поколінь;

• забезпечення всьому населенню країни найвищого можливого рівня кваліфікованої, загальнодоступної профілактичної і лікувальної допомоги, яка надається без фінансових чи інших обмежень шляхом створення відповідної мережі лікувальних, профілактичних і реабілітаційних закладів;

• поширене використання в кожній країні досягнень світової медичної науки і практики охорони здоров'я з метою забезпечення умов для отримання максимальної ефективності усіх проведених заходів в галузі охорони здоров'я;

• санітарна освіта громадян і залучення до участі в проведенні усіх програм охорони здоров'я широкого загалу населення є доказом особистої і колективної відповідальності усіх членів суспільства за охорону здоров'я людей.

Перелічені принципи були визнані та використані більшістю країн світу для розгортання досліджень здоров'я населення та діяльності закладів і органів охорони здоров'я. На цій основі створювались національні програми здоров'я. Була приділена значно більша увага розвитку соціальної медицини і організації охорони здоров'я як науки, її подальшому розвитку на регіональних та національних рівнях, переглянуті і доповнені програми її вивчення в вузах.

Значні кроки до всебічного втілення в систему національної охорони здоров'я наукових напрацювань з соціальної медицини зробила за роки самостійності Україна. В Конституції, прийнятій Верховною Радою України в 1996 році, знайшли своє втілення більшість вимог Декларації прав людини щодо забезпечення її здоров'я.

Ст. 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх .у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Ст. 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Ст. 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Ст. 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Ст. 52. Діти рівні в своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування покладається на державу. Держава заохочує та підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Згідно із світовим досвідом охорони здоров'я ще більш детальне викладення знайшли наукові соціально-медичні підвалини здоров'я в "Основах законодавства України про охорону здоров'я". В його розділах і статтях визнано дію на здоров'я окремих умов та чинників. Вони відповідають положенням, які стверджують міжнародні документи відносно охорони здоров'я.

Таким чином, держава Україна керується сучасними закономірностями формування здоров'я населення і його охорони. Про це свідчить зміст ст. 4.

Ст. 4. Основні принципи охорони здоров'я.

Основними принципами охорони здоров'я є:

• визначення охорони здоров'я (в Україні) пріоритетним напрямком в діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини та громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритетних загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;

• випереджально-профілактичний характер, комплексний, соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

• багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

• децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Таким чином, позиції нашої держави співпадають з прогресивними поглядами світової думки про суспільне здоров'я, його основи, можливості збереження та покращання. Державні документи складені на основі наукових напрацювань соціальної медицини і організації охорони здоров'я. Найбільш уразливим місцем існуючих документів охорони здоров'я є недостатнє виконання прийнятих законів.

<< | >>
Источник: Колектив авторiв. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. ред. Ю.В. Вороненка, В.Ф. Москаленка.- Тернопіль: Укрмедкнига 2000. 2000

Еще по теме ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я:

  1. Розділ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ МЕДИЦИНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
  2. Розділ 1. СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я ТА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я
  3. СОЦІАЛЬНА МЕДИЦИНА ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я ТА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я
  4. Колектив авторiв. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. ред. Ю.В. Вороненка, В.Ф. Москаленка.- Тернопіль: Укрмедкнига 2000, 2000
  5. Теоретичні основи
  6. Теоретичні основи науки управління
  7. Розділ 6. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАЛЬНО- ПРОФШАКТИЧНОЇДОПОМОГИ
  8. Розділ 16. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ Я, її РОЛЬ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ
  9. Основи організації лікувально-профілактичного забезпечення дорослого населення
  10. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ Я, її РОЛЬ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ
  11. Управління системою охорони здоров'я
  12. Планування в системі охорони здоров'я України
  13. Менеджер у системі охорони здоров'я
  14. Розділ 14. ЕКОНОМІКА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
  15. 2. Система охорони здоров'я
  16. Розділ 8. ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я МАТЕРІ ТА ДИТИНИ
  17. Перелік закладів охорони здоров’я
  18. Невідомий автор. Управління охорони здоров’я0000, 0000