Загальна характеристика процесу управління

Відповідно до теорії менеджмену управління розглядається і як процес - під процесом управління варто розуміти сукупність взаємозалежних операцій, які здійснюються за визначеною технологією керівниками, фахівцями, службовцями вручну або за допомогою різноманітних методів, машинних систем і окремих технічних засобів.

З огляду на визначення процес складається із сукупності управлінських операцій, набір яких повинен характеризуватися конкретністю і специфічністю залежно від посадового статусу, ієрархічного рівня й особливості управлінської ситуації чи розв'язуваної задачі. Для системи медичної допомоги управлінська операція являє собою закінчену доцільну дію або ряд дій, спрямованих на виконання визначеної задачі організаційного, медичного, економічного, соціального або іншого характеру. Таким чином, управлінська операція для посадової особи - це елемент праці, складова частина конкретної навички.

Управлінські операції бувають послідовні (кожна наступна можлива тільки після виконання попередньої); паралельні (одночасне, рівнобіжне виконання тих самих операцій, наприклад, двома групами виконавців); паралельно- послідовні (передбачають часткове суміщення операцій).

їх реалізація здійснюється за технологією, що передбачає систему операцій і процедур (інформаційного, логіко-розумового, розрахункового й організаційного порядку), які виконуються у визначеній послідовності і комбінації вручну або за допомогою технічних засобів.

Крім технології, кожна управлінська операція потребує своїх управлінських процедур. Управлінська процедура - це система послідовно реалізованих правил щодо виконання у визначеному порядку і заданому ступені регламентації організаційних, медичних, соціальних операцій, яка призводить до вирішення поставлених задач. Наприклад, послідовність дій і установлений порядок узгодження підпису наказу або іншого документа.

В практичній діяльності терміни "процес управління”, “управлінськісто- сунки”, “управлінськишеханізм" є рівноцінними і передбачають динамічне розгортання притаманних їм параметрів і властивостей.

В такому разі процес управління слід розглядати як порядок здійснення механізму управління за відповідними управлінськими стосунками.

Зміст управління полягає у впливі суб'єкта на керований об'єкт за допомогою функцій (розділ 13.7).

Процес управління складається з організації інформації!них потоків (через канали інформації директивно-відомчої, наукової, а також передового досвіду та власних джерел на підставі обліку та звітності з використанням методик медичної статистики), прийняття управлінських рішень та їх реалізації. Отже, процес управління - це послідовні, взаємозалежні дії циклічного, замкнутого характеру, які називаються фазами.

З огляду на технологічну і функціональну сутність процесу управління, його варто розглядати як взаємообумовлене поєднання п'ятьох технолого- функціональних фаз (мал. 3) —розробка і прийняття управлінських рішень (УР); планування реалізації управлінських рішень (ПРУР); доорганізації та регулювання системи для реалізації управлінських рішень; контроль.

Як свідчить мал. З, свого роду "запуском" процесу управління є управлінське рішення, а інші фази забезпечують його реалізацію.

Вихідними позиціями для здійснення процесу управління, крім наявності організованої системи, є визначення цілі і декомпозиція її на підцілі, для формування конкретних оперативних, ситуаційних або стратегічних напрямків діяльності в межах просторових і тимчасових характеристик.

Визначення цілі (генеральне або тактичне) неминуче призводить до формування управлінської ситуації, що потребує осмислення і розв'язання у вигляді визначеного реального й обгрунтованого изадуму'' і конкретних цілеспрямованих дій.

Успішна реалізація процесу управління на практиці потребує дотримання ряду умов, властивостей та вимог. До них належать:

- компетентність;

- інформаційність (стратегічно-тактичного або оперативного характеру);

- циклічність і безперервність;

- тимчасовий і просторовий параметр;

- врахування психологічних аспектів;

- використання типів управління (видів субординації);

- використання механізмів видів управління.

Незважаючи на розходження структур управління в конкретних організованих системах, в них, як правило, використовуються три типи управління (видів субординації) - лінійна, функціональна і матрична, що визначають змістовну частину ділових взаємовідносин.

В лінійній структурі кожний підрозділ (підлеглий) підпорядкований й одержує вказівки від одного вищого органу управління. Керівник самостійно виконує делеговані управлінські функції. Такі структури найбільш прості і логічні.

Інформаційне

^ ^ забезпечення І рівня

(стратегічно-тактичного)

Інформаційне забезпечення II рівнії (оперативного)

Мал. 3. Схема процесу управління та його технолого-функціональних фаз.

Особливістю функціонального типу управління є підпорядкування лінійного керівника у функціональному відношенні тільки керівнику вищого щабля, наприклад, профільному заступнику головного лікаря. Але окремі функціональні і лінійні керівники, в силу специфічності виконання деяких обов'язків або виробничої необхідності, змушені поширювати свої службові повноваження на посадових осіб і співробітників, котрі безпосередньо підпорядковані іншим функціональним керівникам.

В управлінській практиці застосовується і матрична (штабна) структура або тип управління, що дозволяє поєднувати, узгоджувати лінійну відповідальність по вертикалі з відповідальністю за функціонування системи в цілому по горизонталі. Це її головна відмінна риса. Отже, матричний тип управління потребує суміщення двох типів структур - лінійної і функціональної.

До числа чинників, що забезпечують повноцінність і успішність процесу управління, варто віднести підвищення загального професіоналізму і компетентності управлінського персоналу, наявність якісної і своєчасної управлінської інформації, а також знання і володіння його технологією.