<<
>>

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Встановлення діагнозу професійного захворювання є відповідальною і нерідко досить складною справою. Особи, які мають професійне захворювання, користуються низкою пільг, в тому числі щодо оплати за лікарняним листком, пенсійного забезпечення, санаторно-курортного лікування, оплати медикаментозних препаратів. Клінічна картина більшості професійних захворювань, особливо на ранніх стадіях, мало чим відрізняється від клінічної картини подібних форм непрофесійних захворювань.

Для розглядання і вирішення питання про наявність професійної хвороби необхідні такі документи:

1.

Направлення лікувального закладу з вказівкою щодо мети медичного обстеження і гаданого діагнозу.

2. Витяг з амбулаторної карти хворого (медико-санітарної частини, поліклініки, диспансеру), складений лікарем, який лікував даного хворого. В ньому повинно знайти відображення дані про початок і динаміку перебігу не тільки основного, але й інших захворювань, медичні огляди, частоту звернень і тривалості перебування на лікарняному листку, перевід на легку працю. Для осіб, які перепинили роботу, ці дані повинні відображати стан здоров'я не тільки в період роботи в шкідливих умовах, але й після її припинення аж до моменту направлення на обстеження.

3. Санітарно-гігієнічна характеристика умов праці з описом конкретних несприятливих факторів виробничого середовища, їх параметрів, тривалості контакту з ними хворого. У разі комбінованого або поєднаного впливу несприятливих факторів слід детально зробити опис характеру виробничого процесу. Санітарно-гігієнічна характеристика умов праці складається санітарним лікарем санітарно-епідеміологічної станції, яка здійснює державний санітарний нагляд за об'єктом, де працює захворілий.

4. Витяг із трудової книжки хворого, який би підтверджував його трудовий стаж на підприємстві, де могла виникнути професійна хвороба. Витяг затверджується відділом кадрів підприємства, на якому працює хворий.

Обов'язковим є також заключення нарколога і фтизіатра. В процесі розгляду медичної документації в залежності від характеру патології може виникнути необхідність в отриманні заключення таких спеціалістів, як хірург, ортопед, інфекціоніст, паразитолог тощо.

При діагностиці професійних хвороб, особливо на ранніх стадіях, велике значення надають спеціальним клініко-функціональним, біохімічним, імунологічним, рентгенологічним та іншим методам обстеження.

Починаючи обстеження хворого, слід насамперед з'ясувати, які шкідливі виробничі фактори могли мати або мають несприятливий вплив на стан його здоров'я в процесі трудової діяльності. Треба ретельно вивчити документи з якими хворий був направлений на обстеження. У направленні вказують мету госпіталізації, відомості про захворюваність робітника до моменту госпіталізації. На особливу увагу заслуговує витяг із амбулаторної карти хворого, де повинні найти відображення такі питання:

■ усі раніше перенесені захворювання, в тому числі й професійні;

■ час їх виникнення з урахуванням роботи в умовах дії несприятливих факторів виробничого середовища;

■ відомості про стан здоров'я за результатами попередніх і

періодичних медичних оглядів;

■ клінічна картина теперішнього захворювання;

■ результати проведених інструментальних і лабораторних

досліджень;

■ зміст проведеного лікування та його ефективність.

Санітарно-гігієнічна характеристика умов праці повинна вміщувати

відомості стосовно шкідливих виробничих факторів та їх інтенсивності, результати замірів на вміст токсичних речовин, пилу, параметрів шуму, вібрації тощо.

При обстеженні хворих з професійним захворюванням слід уважно доставитись до цілеспрямованого опитування. Хворому надається можливість ретельно розповісти про санітарно-гігієнічні умови праці, умови побуту, про перебіг захворювання. Під час обстеження слід дотримуватись вимог медичної деонтології, пам'ятати про почуття відповідальності перед хворим, необхідність уважного ставлення до нього, збереження лікарської таємниці.

Заповнення історії хвороби на хворого з професійним захворюванням відрізняється деякими особливостями. В історії хвороби повинні знайти своє відображення такі розділи:

Паспортна частина. Заповнюється під час надходження хворого в клініку. Вказується час надходження, прізвище, ім'я та по батькові, вік, професія хворого, місце праці в теперішній час, яким лікувально- профілактичним закладом був направлений і з яким діагнозом.

Професійний анамнез. Опис анамнезу починається з послідовного переліку професій обстежуваного на протязі всієї трудової діяльності аж до моменту надходження в стаціонар або припинення роботи. Після короткого переліку в хронологічному порядку основних професій, висвітлення характеру виконуваних робіт вказують основну професію і підраховують загальний стаж та стаж роботи в несприятливих умовах виробництва.

Необхідно вияснити також установку хворого щодо подальшого продовження роботи в шкідливих умовах, де б він міг працювати після встановлення зв'язку захворювання з умовами праці.

Санітарно-гігієнічна характеристика умов праці повинна містити такі положення: 1) ретельний опис роботи, яка безпосередньо виконувалась хворим з вказівкою особливостей технологічного процесу (так звана «детальна» професія); 2) наявність несприятливих виробничих факторів (тривале вимушене положення тіла під час роботи, виробничий шум, вібрація, контакт з пилом, токсичними речовинами), категорія виробництва; 3) характер індивідуальних і колективних засобів захисту, що впроваджені на підприємстві (вентиляція, ступінь герметичності виробничих процесів, використання захисного одягу, респіраторів тощо); 4) тривалість робочого дня, наявність обідньої перерви, місця для прийому їжі, надання безкоштовного додаткового харчування; 5) своєчасність надання відпустки, її тривалість і фактичне використання, додаткова відпустка та її строк; 6) середній заробіток хворого.

Професійний анамнез, а також санітарно-гігієнічна характеристика, що записані зі слів хворого, повинні бути доповнені вивченням санітарно- гігієнічної характеристики робочого місця, яка складається і підписується лікарем з гігієни праці і є офіційним документом, що підтверджує можливий вплив на організм працюючого конкретних професійних шкідливостей.

Скарги хворого під час надходження. Розпитувати хворого на цьому етапі слід цілеспрямовано. Після переліку скарг уточнюють і деталізують кожну з них. Спочатку описують скарги, що відносяться до основного захворювання, а потім до супутньої патології.

Історія теперішнього захворювання. Слід докладно розпитати хворого про початок і розвиток захворювання, співставивши його перебіг з характером роботи на даному виробництві. Належить також з'ясувати: чи відсторонювався хворий від роботи в своїй професії і на який термін; які лікувально-профілактичні заходи проводились, яка їх ефективність; отримував, чи ні, хворий санаторно-курортне лікування; був, чи ні, переведений на інвалідність (вказати групу, характер) і в якій професії в зв'язку з цим був працевлаштований; чи не мало це захворювання групового характеру (особливо при гострих інтоксикаціях), чи не зустрічались подібні захворювання в кого- небудь з робітників цеху раніше; захворювання було виявлено активно (під час періодичних медичних оглядів), чи хворий сам звернувся до лікаря.

Треба також з'ясувати загальний анамнез хворого:

■ чи були ознаки захворювання до початку роботи в шкідливих умовах;

■ чи були періоди загострень, ускладнень;

■ які результати обстеження хворого в інших лікувально- профілактичних закладах.

Історія життя. Слід вияснити, як розвивався хворий в дитинстві, якими були його умови життя, матеріальне становище, з якого віку і де почав трудову діяльність, як проходила служба в армії; які умови життя сьогодні, перенесені хвороби, спадковість. Для правильної оцінки клінічних результатів важливо уточнити, яким був стан здоров'я хворого перед початком роботи на даному виробництві, чи не переніс він захворювань, які б могли підвищити чутливість організму до несприятливої дії виробничих факторів.

Результати об’єктивного обстеження хворого. Загальне обстеження проводиться цілеспрямовано в послідовності, яка прийнята в терапевтичних клініках. Разом з тим обстеження в профпатологічному стаціонарі має деякі особливості. Звертають увагу на стан тих систем, які найбільш чутливі до дії конкретного шкідливого фактора і роблять спробу виявити окремі симптоми та синдроми, що характерні для відповідної форми професійного захворювання. Наприклад, приступи побіління пальців рук спостерігаються в осіб, котрі працюють в умовах дії вібрації, ознаки геморагічного синдрому — у робітників, які працюють у контакті з ароматичними вуглеводнями, «свинцева коліка» можлива у разі контакту зі свинцем та його з'єднаннями.

Слід враховувати те, що певна складність виникає при виявленні початкових клінічних ознак захворювання, які не завжди відрізняються специфічністю.

У таких випадках мають бути враховані результати спостереження за хворим у динаміці з використанням усіх додаткових методів обстеження.

Попередній діагноз. Обгрунтування діагнозу починається з аналізу санітарно-гігієнічної характеристики роботи, яка виконується або виконувалась раніше, і співставлення з даними професійного анамнезу, скаргами хворого, анамнезом захворювання та анамнезом життя хворого.

Під час розгляду об'єктивних даних звертають увагу на комплекс симптомів або синдромів, що відображають найбільш характерні для передбачуваної професійної патології зміни різних органів і систем. Оцінюються також симптоми, які суттєво не впливають на стан хворого, але які є важливими («кардинальними») в діагностичному відношенні. Наприклад, «свинцева» і «ртутна» кайма на яснах, «свинцевий» колорит тощо.

Для підтвердження діагнозу призначаються додаткові клініко-лабораторні і клініко-інструментальні методи обстеження хворого.

Дані додаткових лабораторних і інструментальних методів обстеження. Важливі результати дають клініко-інструментальні методи дослідження, які нерідко є вирішальними для ранньої діагностики, виявлення стертих форм і обгрунтування діагнозу професійного захворювання. Широко використовуються дослідження функції зовнішнього дихання, рентгенографія легенів, у разі необхідності — бронхоскопія при професійних захворюваннях органів дихання (пневмоконіози, токсичні пневмосклерози, пиловий бронхіт); визначення больової (альгезіометрія), вібраційної (палестезіометрія) і температурної (термометрія) чутливості при вібраційній хворобі; електроміографію при ураженні нервово-м'язового апарату тощо.

Певною специфічністю відрізняється і ряд токсикологічних та клініко- біохімічних досліджень. Так, визначення в біологічних середовищах самого хімічного агента, що викликав захворювання, або продуктів його метаболізіму може бути використано як одне із показань для діагностики професійного захворювання (отруєння). При діагностиці професійного захворювання важливо враховувати такі особливості отрути, як здатність до кумуляції, до створення депо, можливість комбінованої дії з іншими хімічними або фізичними факторами, що призводить до зміни клінічної картини інтоксикації, наявності прихованого періоду, можливості розвитку захворювання через багато років після припинення контакту з професійною шкідливістю (наприклад, пізній силікоз, рак сечового міхура тощо).

При обстеженні хворого звертають увагу на підвищену чутливість до деяких хімічних і біологічних факторів виробничого середовища. У таких випадках велике значення має застосування шкірних і інгаляційних проб з урахуванням можливості сенсибілізації організму до цих речовин у разі їх повторної дії (наприклад, хром, урсол, продукти органічного синтезу).

Проводять також диференціальний діагноз із захворюваннями, які мають схожі клінічні прояви.

Остаточний діагноз і його обгрунтування. Для встановлення діагнозу професійного захворювання (інтоксикації) слід провести ретельний аналіз трудової діяльності хворого на протязі всього життя. Важливо встановити тривалість роботи в умовах можливого впливу несприятливих факторів виробничого середовища, а також види цих факторів (хімічні, фізичні, біологічні, виробничий пил).

Слід мати детальне уявлення про конкретні санітарно-гігієнічні умови праці на робочому місці, де хворий зазнає впливу несприятливих факторів.

Результати обстеження хворого грунтуються на аналізі даних клінічного обстеження і загальної симптоматики захворювання — розпитування хворого, фізичних методів обстеження, лабораторних і інструментальних методів дослідження.

При цьому виділяють ті симптоми і синдроми, які спостерігаються в клінічній картині передбачуваного професійного захворювання в обстежуваного хворого.

Висновок щодо причини захворювання. Після встановлення діагнозу слід скласти висновок стосовно причини захворювання (професійне або непрофесійне). Слід перерахувати також фактори, які привели до розвитку професійної патології.

Визначити працездатність хворого: працездатний чи ні на своїй роботі з дотриманням певних умов; працездатність обмежена — вказати, які види праці хворий може виконувати; хворий непрацездатний і потребує стороннього догляду.

Крім того, належить дати рекомендації щодо реабілітації, лікування і

профілактики.

Лікарсько-трудова експертиза. Соціально-клінічний висновок є основою для вирішення лікарсько-консультативною комісією (ЛКК) або медико-соціально-експертною комісією (МСЕК) питання стосовно виду порушення працездатності, ступеня її втрати та характеру інвалідності у даного хворого.

Після виписки хворого із стаціонару висновок пересилається в лікувальний заклад, який направив хворого.

Список професійних захворювань (додаток 1), затверджений постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку професійних захворювань” від 08.11.00 р., № 1662, а також “Інструкція про застосування переліку професійних захворювань” № 374/68/338 від 29.12.00 р. (додаток 2), є основними документами, згідно з якими встановлюють діагноз професійного захворювання, зв'язок з виконуваною роботою або професією, вирішують питання експертизи працездатності, медичної і трудової реабілітації, відшкодування власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків. Треба відзначити, що перший список в колишньому СРСР було затверджено у 1928 році, с його переглядом у 1929 році. Цей список включав назву 21 хвороби, в ньому були приклади професій, для яких характерні ті чи інші захворювання.

Список професійних захворювань, затверджений в Україні, включає до себе 7 груп захворювань. Вони розподіляються, переважно, за етіологічною ознакою:

1) захворювання, що виникають під впливом хімічних факторів;

2) захворювання, викликані впливом промислових аерозолів;

3) захворювання, викликані дією фізичних факторів;

4) захворювання, пов'язані з фізичним перевантаженням та перенапруженням окремих органів і систем;

5) захворювання, викликані дією біологічних факторів;

6) алергічні захворювання;

7) злоякісні новоутворення (професійний рак).

До списку внесені професійні захворювання, які виникають виключно внаслідок дії несприятливих виробничо-професійних факторів (пневмоконіози, вібраційна хвороба, інтоксикації та ін.), а також ряд захворювань, у розвитку яких встановлено причинний зв'язок із впливом певного несприятливого виробничо-професійного фактора та виключено явний вплив інших непрофесійних факторів, що спричинюють аналогічні зміни в організмі (бронхіт, алергічні захворювання, катаракта та ін.).

Слід брати до уваги, що у відповідних графах даного документа наводиться лише приблизний перелік підприємств, виробництв та робіт, що виконуються на них, а також етіологічних факторів, що викликають захворювання. До професійних належить відносити також найближчі чи віддалені наслідки професійних захворювань (наприклад, стійкі органічні зміни центральної нервової системи після інтоксикації оксидом вуглецю). Необхідно враховувати можливість розвитку професійного захворювання через тривалий термін після припинення контакту зі шкідливим фактором (пізні: силікоз, папілома сечового міхура та ін.). До профзахворювань можуть бути віднесені також хвороби, які розвинулись на фоні професійного захворювання (наприклад, рак легень, який виник у хворого на пневмоконіоз чи пиловий бронхіт, слід розглядати як професійне захворювання, що підтверджується однотипністю гістологічних змін у слизовій оболонці бронхів — дифузна метаплазія з елементами дисплазії та розвитком, як правило, плоскоклітинного раку).

Якщо професійне захворювання викликає погіршення перебігу непрофесійного захворювання, що призвело до втрати працездатності, то причина втрати працездатності повинна вважатись професійною (наприклад, прогресування форми артеріальної гіпертонії, яка виникла на фоні вібраційної хвороби).

Діагностика гострих отруєнь включає:

■ клінічну діагностику за даними анамнезу, результатів обстеження місця події і вивчення клінічної картини захворювання для встановлення специфічних симптомів отруєння;

■ лабораторну токсикологічну діагностику, якісне і кількісне визначення токсичних речовин в біологічних середовищах організму (в крові, сечі, спинномозковій рідині);

■ патоморфологічну діагностику, визначення специфічних посмертних ознак отруєння.

Діагноз гострого професійного захворювання (інтоксикації) може бути встановлений лікарем будь-якого лікувально-профілактичного закладу після обов'язкової консультації зі спеціалістом з профпатології та лікарем з гігієни праці територіальної санітарно-епідеміологічної станції (СЕС). Гостре професійне захворювання (інтоксикація) виникає зненацька, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших несприятливих факторів. Зв'язок гострих захворювань інфекційного характеру з професійною діяльністю потерпілого в разі необхідності уточнюється спеціалізованими відділеннями лікарень, клініками науково-дослідних інститутів гігієни праці та професійних захворювань після обов'язкової консультації з лікарем з гігієни праці та епідеміологом СЕС. Професійна етіологія гострого контактного дерматиту може бути встановлена лікарем дерматовенерологічного диспансеру за узгодженням з територіальною СЕС.

Діагноз хронічного професійного захворювання (або інтоксикації) мають право встановити вперше лише спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади України (наказ МОЗ України № 623 від 10.08.93 р. і постанова Кабінету Міністрів України № 923 від 17.06.98 р.): Донецький науково-дослідний центр гігієни праці і профілактики травматизму, Інститут медицини праці АМН

України (м. Київ), Криворізький науково-дослідний інститут гігієни праці і профзахворювань, Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці і профзахворювань, Харківський науково-дослідний інститут медичної радіології, Український науково-дослідний інститут екогігієни і токсикології хімічних речовин (у разі використання засобів захисту сільськогосподарських рослин), Донецька обласна спеціалізована клінічна лікарня професійних захворювань, відділення профпатології Луганської обласної клінічної лікарні, відділення профпатології Львівської обласної лікарні, відділення профпатології Черкаської обласної лікарні, а також клініка Інституту здоров'я ім. Л. І. Медведя. Діагноз хронічного професійного захворювання повинен включати його назву, основні клінічні синдроми уражень, ступінь порушення функції органів, які постраждали.

Розслідування та облік професійних захворювань проводиться на підставі «Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях», яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 623 від 10 серпня 1993 року.

Згідно з цим документом усі вперше виявлені хронічні професійні захворювання і отруєння підлягають розслідуванню. На кожного потерпілого від профзахворювання клініками науково-дослідних інститутів гігієни праці і профзахворювань, спеціалізованими відділеннями обласних (міських) лікарень, які мають право встановлювати остаточний діагноз профзахворювання, складається екстрене повідомлення про вперше встановлене професійне захворювання.

Протягом трьох днів після встановлення остаточного діагнозу профзахворювання повідомлення надсилається обласному (міському) профпатологу, підприємству, де працює хворий, санепідемстанції та лікувально-профілактичному закладу, які обслуговують це підприємство для встановлення причин його розвитку і попередження виникнення у інших

робітників.

Власник підприємства зобов'язаний організувати розслідування причин кожного випадку профзахворювання протягом семи днів з моменту одержання повідомлення про профзахворювання. Розслідування профзахворювання проводиться комісією з розслідувань, яка призначається за наказом керівника санепідемстанції. До її складу входять: працівник санепідемстанції (голова комісії), представники профспілкової організації, трудового колективу, лікувально-профілактичного закладу, а також спеціаліст з профпатології місцевого органу управління охорони здоров'я і власник підприємства. У розслідуванні можуть брати участь представники міністерства та іншого центрального органу державної виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство, місцевих органів державного нагляду за охороною праці та державної виконавчої влади, а також спеціалісти науково-дослідних установ і навчальних закладів МОЗ України.

Власник підприємства зобов'язаний подати до комісії з розслідування дані лабораторного дослідження шкідливих факторів виробничого процесу з інструментальними вимірюваннями їх значення, необхідну документацію на цей процес (технологічні регламенти, вимоги і нормативи з безпеки тощо), забезпечити комісію приміщенням, транспортом і засобами зв'язку, організувати друкування і тиражування матеріалів розслідування.

Комісія з розслідування зобов'язана скласти програму розслідування причин профзахворювання; провести розслідування обставин та причин профзахворювання, скласти акт розслідування, в якому намітити заходи щодо запобігання розвиткові профзахворювання, забезпечення нормалізації умов праці, а також визначити відповідальність підприємства і посадових осіб за виникнення профзахворювання. Комісія проводить гігієнічну оцінку умов пращі хворого за матеріалами раніше проведених атестацій робочих місць, результатів обстежень і досліджень, а в разі необхідності — лабораторні дослідження шкідливих виробничих факторів з документальними вимірюваннями їх значень.

Аналізує наявну медичну документацію: амбулаторні картки, історію хвороби, висновки лікувально-профілактичних закладів, приписи органів державного нагляду за охороною праці та ін. Вона має право одержувати письмові пояснення від посадових осіб і працівників з питань, що пов'язані з розслідуванням профзахворювання. Акт розслідування профзахворювання складається комісією в п'яти примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається хворому, підприємству, де виявлено це захворювання, лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство, і профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта залишається в санепідемстанції для аналізу та контролю за здійсненням намічених заходів. На підприємстві та в СЕС акт розслідування профзахворювання зберігається протягом 45 років, в інших організаціях — два роки.

За результатами розслідування виникнення профзахворювання власник підприємства видає наказ, де визначено заходи щодо запобігання профзахворюванню та притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущені порушення санітарних норм і правил, що призвели до

профзахворювання. Про здійснення заходів щодо запобігання

профзахворюванням, запропонованих комісією з розслідування, власник підприємства в термін, зазначений в акті, письмово інформує СЕС.

Реєстрація й облік осіб, у котрих вперше виявлено профзахворювання, ведеться в спеціальних журналах за формою, затвердженою МОЗ, які заповнюються:

■ на підприємствах та в установах санітарно-епідеміологічної служби на підставі повідомлень про профзахворювання та актів їх розслідування;

■ у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної картки амбулаторного хворого, виписки з історії хвороби, лікарського висновку про діагноз при обстеженні в стаціонарі, а також повідомлення про профзахворювання.

СЕС, використовуючи відомості актів розслідування профзахворювань, складають спеціальні картки для обліку й аналізу профзахворювань за допомогою електронно-обчислювальних машин. Ці картки, що складаються, зберігаються в СЕС протягом 45 років.

Згідно з цим же документом ведеться розслідування і кожного гострого професійного захворювання та отруєння. Про кожний такий випадок очевидець, працівник, який його виявив, або сам постраждалий повинні доповісти безпосередньо керівникові робіт, майстру чи іншому керівникові і вжити заходів долікарської допомоги. Цей керівник у свою чергу зобов'язаний: терміново організувати медичну допомогу потерпілому та його доставку до лікувально-профілактичного закладу, а також повідомити про те, що сталося, власника підприємства; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалась.

Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого від нещасного випадку, що не був зареєстрований на підприємстві, повинен протягом доби інформувати власника підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного отруєння (захворювання) - також санепідемстанцію, надсилаючи спеціальне екстрене повідомлення на кожного потерпілого. Таке ж повідомлення надсилається і власникові підприємства для вжиття термінових заходів до запобігання подібним випадкам. Лікувально- профілактичний заклад, який уточнив або змінив діагноз гострого професійного отруєння (захворювання), складає нове екстрене повідомлення і протягом 10 год. надсилає його до санепідемстанції за місцем роботи потерпілого із зазначенням зміненого (уточненого) діагнозу і дати його встановлення.

Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з розслідування у складі керівника (спеціаліста) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівника структурного підрозділу або головного спеціаліста. До комісії також входить представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а в разі гострих професійних отруєнь (захворювань) — спеціаліст санепідемстанції. Якщо потерпілий не є членом профспілки, до складу комісії входить уповноважений трудового колективу з питань охорони праці.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох діб з моменту події:

■ обстежити місце нещасного випадку, опитати очевидців і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

■ розглянути відповідність умов праці та засобів виробництва проекту і паспортам, а також дотримання вимог нормативіно-технічної документації з експлуатації устаткування і нормативних актів з охорони праці;

■ установити обставини і причини нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

■ скласти акт за формою Н-І у п'яти примірниках, в якому вказати наявність вини в нещасному випадку підприємства, потерпілого або іншої особи, і надіслати його на затвердження власникові підприємства.

Власник підприємства протягом доби після закінчення розслідування затверджує п'ять примірників акта за формою Н-І. Акт надсилається потерпілому або особі, яка представляє його інтереси, керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам, державному інспекторові з нагляду за охороною праці, профспілковій організації підприємства, де стався нещасний випадок, керівникові служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування. Копія акта за формою Н-І у разі гострого професійного отруєння (захворювання) надсилається також до санепідемстанції.

Санепідемстанція в разі гострого отруєння (захворювання) на підставі акта за формою Н-І заповнює «Картку обліку професійного отруєння (захворювання)»

для обліку й аналізу.

<< | >>
Источник: Костюк І. Ф., Капустник В. А.. Професійні хвороби: Підручник. - 2-е вид., переробл. і доп. - К.: Здоров'я2003. 2003

Еще по теме ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ:

  1. Діагностика фонових та передракових захворювань жіночих статевих органів. Загальноклінічні методи обстеження
  2. ПРИНЦИПИ ДІАГНОСТИКИ, ЛІКУВАННЯ, ЕКСПЕРТИЗИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ І ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ В УМОВАХ ВИРОБНИЦТВА ПОЛІМЕРНИХ МАТЕРІАЛІВ
  3. Нижче наведено алгоритм клінічного обстеження жінок із ІПСШ:
  4. ДЕЯКІ МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ ПРОФЕСІЙНИХ ОТРУЄНЬ
  5. ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ ВАРІАНТИ ПРОФЕСІЙНИХ ОНКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
  6. ГЛАВА 15.ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКАРСЬКО-ТРУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПРИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ
  7. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКАРСЬКО-ТРУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ ПРИ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ
  8. Особливості клініки, діагностики й лікування акушерського перитоніту
  9. Особливості клініки, діагностики й лікування інфекційних тромботичних ускладнень
  10. ЗАГАЛЬНА СИМПТОМАТОЛОГІЯ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ. МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ГІНЕКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ
  11. Клініка, діагностика й лікування умовно обмежених післяпологових інфекційних захворювань
  12. 7.10. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються при захворюваннях гепатобіліарної системи, їх клініко-біофармацевтичні особливості, правила та умови раціонального застосування
  13. 6.12. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються при захворюваннях ШКТ і підшлункової залози, їх клініко-біофармацевтичні особливості, правила та умови раціонального застосування
  14. 6.12. Сучасні спеціальні лікарські форми, які використовуються при захворюваннях ШКТ і підшлункової залози, їх клініко-біофармацевтичні особливості, правила та умови раціонального застосування
  15. Вам необхідно звернутися до лікаря для лікування основного захворювання.bgcolor=white> Вам необхідно звернутися до лікаря. Можливо, порушення сну пов’язане з прийомом медикаментів Чи є у вас: - захворювання травного тракту; - захворювання органів дихання; - захворювання серцево-судинної системи; - захворювання м’язів, суглобів; - ендокринні захворювання; - інфекційні захворювання? Фармацевтична опіка при застосуванні ЛП для симптоматичного лікування тривожних станів, астенії й безсоння
  16. Відповідно до клінічного перебігу та на основі патоморфологічних досліджень